Волзькі татари у лавах Української повстанської армії

Збройна боротьба поневолених Москвою народів за свободу і незалежність – це табуйована тема в імперській історіографії. Можна пишатися Мусою Джалілем (не заглиблюючись у причини створення татарських військових формацій у Вермахті). Вітається захоплення генералом Шаймуратовим. Навіть дозволено сплакнути на згадку про тих вчених, імамів і мулл, письменників, поетів і художників, яких тисячами стратила червона Москва у 1918-1950-их роках. За один лише 1937 рік у Татарстані розстріляли 3056 людей. І це лише за рік! Але навіть згадуючи про жертв репресій, татари обов’язково повинні повторювати, що «не все так однозначно» – щоб росіяни раптом не подумали, що татари зачаїли образу через якісь дрібниці. У татарських академічних колах вважається гарним тоном підкреслювати, що більшовики страчували не лише татар, а й самих росіян – цей факт має певним чином згладити всі ті страждання, які татари зазнали у складі Росії.

Однак що суворо заборонено – так це говорити про збройну боротьбу проти імперії та проти поневолення татар. Звідси заборона проведення «Хәтер көне». Звідси демонізація легіону «Ідель-Урал», котрий воював проти Червоної армії у роки Другої світової війни.

Сьогодні ми хочемо розповісти ще про одну заборонену сторінку татарської історії – татари у лавах Української повстанської армії.

Як неукраїнці потрапляли до УПА? Як правило, це були червоноармійці, які чи втекли з полону, чи були відпущені німцями з полону – це також маловідома сторінка історії, коли німці тисячами відпускали полонених червоноармійців для того, щоб вони працювали в їхньому тилу. Це були як червоноармійці-українці, так і представники інших націй, зокрема росіяни, азербайджанці, кумики, черкеси, татари, башкири, а також представники фінно-угорських народів Ідель-Уралу.

«Татари були серед перших, хто перейшов на бік УПА. Причому не просто перейшли, а й почали сміливо воювати у повстанських лавах. Про це збереглося чимало документів. Зокрема, у середині листопада 1943 року у складі сотні «Гамалії», що була розташована у селі Бортники Тлумацького району, було близько 50 татар, об’єднаних в одну чоту. Командував ними уродженець Кубані, старший лейтенант на ім’я Сергій. …Наприкінці 1943 року колишніх червоноармійців – вихідців з Поволжя, Середньої Азії та Кавказу, які перебували у повстанських відділах на території Галичини, за наказом командування УПА, були відправлені на Волинь…», – каже дослідник історії УПА й автор книги «Бандерівський інтернаціонал» Олег Стецишин.

Нижче наведемо список татар, які воювали в одній окремо взятій сотні «Певного» (сотня – так в УПА називали роту) у складі групи «Богуна» (командир Петро Олійник), що входила до «УПА-Південь».

• Шекір Шонарденов – «Коля», 1920 р.н., м. Казань. Освіта 5 класів. В УПА з жовтня 1943 р. Ранг (в УПА замість військових звань існувала система рангів, де козак відповідав пересічному солдатові): козак. Татарин.

• Тагір Музін – «Шумак», 1910 р.н. Освіта 7 класів. В УПА з 15 жовтня 1943 р. Ранг: козак. Татарин.

• Файзулла Сафін – «Кульгавий», 1918 р.н., м. Казань. Освіта 6 класів. В УПА з жовтня 1943 р. Ранг: козак. Татарин.

• Хорун Дусканов – «Кістка», 1908 р.н. Освіта 5 класів. В УПА з жовтня 1943 р. Ранг: козак. Татарин.

• Ф. Даутов – «Федя», 1915 р.н., Башкортостан. Освіта 4 класи. В УПА з жовтня 1943 р. Ранг: козак. Татарин.

• Ф. Хосейнов – «Портний», 1911 р.н., м. Казань. Освіта 3 класи. В УПА з жовтня 1943 р. Ранг: козак. Татарин.

• Магомед Шаріпов – «Міша», 1914 р.н., м. Казань. Освіта 3 класи. В УПА з жовтня 1943 р. Ранг: козак. Татарин.

• Гідіят (Гібат) Іслаїмов (ім’я та прізвище написані нерозбірливо), 1905 р.н., м. Уфа. Освіта 2 класи. В УПА з жовтня 1943 р. Ранг: козак. Татарин.

Це далеко не повний список волзьких татар, які воювали в УПА. На жаль, про більшість татар-бандерівців ми знаємо дуже мало. Можливо, хтось із наших читачів знайде у цьому списку свого родича та зможе доповнити коротку біографічну довідку. У будь-якому випадку, татари в УПА – яскрава сторінка в новітній історії Татарстану та Башкортостану. Повоєнна доля цих людей склалася по-різному. Хтось загинув під українським прапором, борючись із НКВС чи німцями, хтось дезертирував з УПА і здався підрозділам СМЕРШ, інші потрапили в полон і відбували покарання у радянських концтаборах. Що відомо напевно – жоден татарин, перебуваючи у лавах УПА, не робив того, що коїла радянська влада на його Батьківщині: не закривав мечетей, не заарештовував і не страчував татарську інтелігенцію, не відбирав у свого народу мову, релігію, історію та культуру. Әйдәгез аларны искә төшерик!