Віртуальні війни, які хапають за живе

Розглядати військову стратегію та тактику як звичайний набір спеціальних мілітарних компонентів, які в сумі забезпечують успіх на полі бою (за умови правильного застосування специфічного військово-інтелектуального інструментарію) я не наважився би. Спробуйте поставити перед ШІ завдання – «змоделювати розвиток подій військово-політичного характеру на території Татарстану в ході боротьби за вихід зі складу РФ». І комп’ютерний мозок запропонує вам бездоганну, на перший погляд, за ймовірністю картину. Але спробуйте попросити у комп’ютерного мозку описати, як відбуватиметься поразка у такій боротьбі національно-патріотичних сил – і ви вразитеся опису так само бездоганно змодельованих тактичних кроків, які ведуть Республіку до військового краху.

Такий феномен цілком зрозумілий: сьогоднішні програми ШІ досить недосконалі. Їх можна характеризувати словосполученням, що використовуються в повсякденному житті для оцінки йолопів, які вважають себе розумнішими за інших. Словосполучення це звучить так: «дурень із доброю пам’яттю». Тобто сума знань у людини є, але причинно-наслідкові ланцюжки, хронологія і логіка в його розумових процесах відсутні геть-чисто. Від таких бовдурів, сповнених самозадоволення й обділених здатністю до самокритики, варто триматися подалі. І не лише у військовій справі!

Другий погляд на феномен «військово-політичних прогнозів» підказує: 

просте підсумовування обов’язкових елементів не завжди веде до потрібного результату. 

Всі узбеки варять плов з ідентичних інгредієнтів, але в одних він смакота, а в інших – просто рисова каша, недостойна доброго слова. У рецепті будь-якого Успіху щось ще є, що не завжди на поверхні, і що не всім доступно.

Історичний приклад із цього приводу. Раніше це називалося «Велика Жовтнева соціалістична революція», сьогодні часто зустрінеш уже інше визначення – «Жовтневий переворот». Чому тоді перемогли більшовики? За визначенням Леніна, влада валялася під ногами, треба було лише нахилитися, щоби підняти. Чому не нахилився хтось інший, якась інша політична сила, адже в царській Росії їх вистачало? Моя відповідь – рішучість! Більшовики точно знали, чого вони хочуть і чого вони заради цього готові. Знали, що треба отримати владу за всяку ціну! І на заваді цьому не повинні стати такі «ефемерні», на їхню думку, поняття, як «мораль», «совість», «гуманізм», «принципи»… І більшовики приготувалися не до диспутів у Думі, не до проведення мирних демонстрацій, не до влаштування демократичних виборів до Установчих Зборів… Ні, вони приготувалися вбивати своїх супротивників.

Заманили простоту обіцянками всіх земних радостей (земля селянам, фабрики робітникам, диктатура пролетаріату тощо), енергійно, без сентиментів створили мобілізаційну армію з військспецами і комісарами. За допомогою цієї армії та ЧК розгромили всіх своїх політичних супротивників, загнали обдурених селян у колгоспи, встановили замість диктатури пролетаріату диктатуру тоталітарної партії… І все! І повна перемога на довгі десятиліття, доки Більшовицька Утопія не розвалилася через 70 років сама собою через економічну неспроможність. 

Рішучість, жорстокість і безпринципність – ось визначальні чинники перемоги більшовиків. Ніхто не пропонує їм уподібнюватися, але потрібно бути готовим до того, що ваш супротивник скористається більшовицьким прикладом.

Як враховувати такі «необов’язкові» елементи боротьби при плануванні та моделюванні політичних і військових дій? Ті самі інгредієнти успіху. А є ще морально-етична складова, є національний характер народу, є національна культура, культура цивілізації, до якої належить ваш народ.

Наполеон Бонапарт, як відомо, хотів у своєму єгипетському поході принести арабам світло Просвітництва, демократії та європейської культури. Мав плани архітектурної перебудови Каїра, перетворення його на зразкове місто європейського типу… Але саме ця «європейськість» планів і не припала до душі арабам, що стало причиною краху всієї наполеонівської затії.

Читаючи коментарі своїх земляків про варіанти здобуття Татарстаном істинної незалежності у разі розпаду РФ, я з багатьма погоджуюсь. Люди недурні та небайдужі описують свій погляд на події, роблять обґрунтовані прогнози, критикують опонентів, вказують на недоліки. Об’єднує їх одне: розуміння бутафорського характеру сьогоднішнього режиму Мінніханова, здатного через свою боягузливість і догідливість перед росіянами «про…рати Республіку».

Обговорюються, наприклад, шляхи висування військ Метрополії на придушення повсталого Татарстану. Чи підуть вони з центру, з Москви, чи з боку Самарської, Оренбурзької, Челябінської та Свердловської областей, що межують із Татарстаном і Башкортостаном, де дислоковані численні військові частини. Постає питання про те, чи приєднається до боротьби за вихід із РФ Чувашія? Чи буде координація дій татар із башкортами, чи росіяни встигнуть їх зіштовхнути лобами у розподілі «спірних територій» і вся революція накриється мідним тазом і перетвориться на загальну криваву ганьбу ХХІ століття? Дехто справедливо порушує питання: «Що відбуватиметься в цей час на Кавказі? Від цього багато може залежати!» А як поведуться армійські підрозділи і силовики всередині Республіки (Татарстан) і за її межами? Чи будуть вірними сатрапами Кремля, залишаться байдужими і не вийдуть з казарм, чи навпаки – вийдуть і підтримають повсталих, розуміючи неминучість краху імперського режиму, що зжив себе?

Питань виникають удосталь, але тут згадується М. В. Гоголь: «Куди мчиш, Пташко-трійко, дай відповідь! Нема відповіді!» І не може бути його в стовідсотковій точності, можливі, як кажуть, варіанти. Але як же нам у такому разі чинити?

Можу запропонувати все ту ж нудну відповідь: готувати ґрунт для революції на всіх напрямках – культурному, суспільному, політичному, військовому, промисловому. Реально доступними напрямками сьогодні є три перші. Військовий напрямок, разом із промисловим, стануть доступними пізніше, з переходом влади до рук революційних сил. Живий рух на культурному та громадському фронті в Татарстані не зникав ніколи, в Республіці і сьогодні багато татар-патріотів, які не прагнуть стати росіянами і наполягають на національній культурі як основі духовного життя татар. Громадський рух, слава Аллаху, теж не завмирав у Республіці, хоча постійно зазнавав тиску з боку Кремля та його поплічників у Казані. Потроху оживає і політичне життя татар. І хоча зараз вона зосереджується переважно в еміграції, але імпульс до активізації отримано, і рух у цьому напрямі відбувається. Сьогодні Уряд Вільного Татарстану вже замислюється про створення всетатарської політичної партії, що ставить за мету набуття Республікою істинного суверенітету.

Усі татари свідомо чи мимоволі замислюються сьогодні про долі своєї країни. Для багатьох це неоране поле для роздумів, від яких важко відмахнутися. 

Роль свідомих татар – не припиняючи інтелектуальних партій у віртуальній грі «Майбутнє Татарстану», постаратися зробити практичний внесок на обумовлених вище напрямках: переконувати тих, хто вагається, пояснювати невіруючим, схиляти на свій бік сміливих і підтримувати наляканих.

Ідеї суверенітету, що витають у повітрі, потрібно перетворити на реальну програму боротьби для більшості наших земляків. Це і буде найкорисніша на сьогоднішній день стратегія й тактика.

А якщо знайдуться ті, хто сьогодні не злякається можливих репресій і розклеїть листівки, влаштує підпал на залізниці, завадить мобілізації наших хлопців у православно-мусульманські нацбатальйони, то підтримайте їх у будь-який доступний для вас спосіб. Адже це наша республіка та наш Татарстан, а Мінніханов – явище тимчасове.