Вхід безкоштовний, вихід — сто рублів

Серед різноманітності поглядів на проблему можливих репарацій із боку Росії на користь потерпілої від агресії України, а також на користь пограбованих Москвою колоніальних складових РФ (корінних народів автономних утворень) переважає думка про презумпцію винності Москви — має платити! Й Україні, і національним утворенням корінних народів (коли такі зможуть здобути суверенітет). Приємно читати такі заяви, але тут не висвітленою залишається частина проблеми солідарної відповідальності корінних народів, які брали участь у нападі на Україну. Адже Путін намагався розмазати ступінь «закаляності у війні й у крові» рівним шаром на всі народи, і йому це добре вийшло. Якою буде в результаті картина з солідарною відповідальністю корінних народів РФ — можна лише гадати з різним ступенем аргументованості та наближеності до реальності.

Критерієм істини служить практика, а історична наука пропонує нам різні приклади вирішення питання контрибуцій і репарацій — від справедливих (з нацистською Німеччиною) до обурливих. Наприклад, контрибуції Наполеона: він лупив три шкури з усіх переможених країн (Голландії, Пруссії й інших). Понад двадцять контрибуцій на суму 535 мільйонів франків. Але йому ця звичка дорого стала: коли почав програвати Наполеон, то антинаполеонівська коаліція нарахувала Франції близько 700 мільйонів франків, а ще потрібно було утримувати 150-тисячну окупаційну армію союзників (плюс 150 мільйонів франків щорічно).

Що буде у разі програшу Росії, говорити поки що зарано, до цього далеко. І справа тут не тільки у військовій удачі-невдачі РФ. Репарації (контрибуції) можуть накласти на країну і змусити її до виплат у разі заморожування конфлікту, і навіть після її номінальної перемоги. Під словом «номінальної» я маю на увазі ситуацію, коли країна-«переможниця» опиняється у міжнародній економічній і політичній ізоляції, і тут уже відмовлятися від виплат на користь потерпілої країни — собі дорожче!

При такому розкладі тягар виплат лягає і на корінні народи, які брали участь в агресії. Гірка доля випадає їм — пережити і подолати власні демографічні втрати, проти їхньої волі зазнані під час бойових дій, а потім усе-таки платити жертві агресії за заподіяні збитки.

Але це не все! Корінні народи приймають на плечі ще один важкий, раніше не згаданий вантаж. І тут не вдасться обурено вигукнути: «Репарації повинні платити росіяни!» А от виходить, що ні! Платять (уже сьогодні) і, мабуть, продовжать це робити усі громадяни Росії. Заморожені активи РФ на Заході — вони що, лише росіянам належать? Я про ті самі 350 млрд доларів США, які утримуються в західних банках. Наразі вже предметно обговорюється можливість їхньої конфіскації на користь України! Усі ми з вами робили відрахування в ці «госкопилки», частину нашої праці та добробуту в нас забрали для цих «фондів майбутніх поколінь», «фондів розвитку»… і що зрештою? У нас просто відібрали наші гроші на нікому не потрібну війну! А воює на цій війні хто? Насамперед національні республіки — посилають людей, виконують різні види повинностей на користь нами ж зруйнованих українських міст, які стали частиною Росії? Який у цьому сенс? Яка нам із цього користь?

Терниста дорога до національної свободи та державності може таїти й такі неприємні несподіванки. Міжнародній спільноті навряд чи можна буде дорікнути упередженістю, коли вона висуне свої аргументи з приводу справедливості відрахувань на відновлення України від таких суб’єктів, що входять до складу РФ, як Татарстан чи Башкортостан… «Ось документи, що підтверджують участь в агресивній війні: кількість татар/башкортів, що воювали у ЗС РФ (з них стільки-то добровольців), ось результати розгляду питань війни у національних парламентах республік, ось суми, що відраховувалися на ведення війни, ось експертиза зрізу громадської думки на момент вступу у війну…» і т.д. і т.п.

Як і куди дутиме вітер змін у майбутньому, нам передбачити важко, але ясно одне: ми всі, громадяни національних республік РФ, уже навряд чи можемо розраховувати на безболісний вихід із війни та на звільнення від відповідальності за участь у ній — у разі несприятливого розвитку подій для Російської Федерації. Момент уже втрачено! Чи ви думаєте інакше?