Толстой із Достоєвським чи чистий туалет?

Мене часто вражала така російська національна риса, як неохайність. Звичайна побутова неохайність. Іноді вона проявляється у неохайності, частіше в неорганізованості повсякденного простору навколо себе, звичці російської людини відмахуватися від усього, на її думку, «дрібного, незначного». У результаті повсюдно доводилося натикатися на незручність, непристосованість умов побуту до нормальної роботи чи нормального відпочинку.

Ну, про відпочинок узагалі окрема розмова… Відпочинок – найчастіше просто бажання, вибачте за вираз, «нажертися» до стани худоби, до відключення. І чому росіянам так подобається цей стан самозабуття? Нірвана скотяцтва і навсеплюванства. Пам’ятаю, в армії товариш по службі з Нечорнозем’я після здачі крові (з безсловесних і беззахисних солдатів її викачали подвійну норму) втік у самоволку, купив пляшку горілки і видудлив її з шийки. Власна вага у хлопця була не більше 60 кг, у поєднанні з крововтратою ефект від горілки був карколомний – у бідолахи стало зупинятися серце. Ледве відкачали. Ось такий приклад організованого російського дозвілля.

Невлаштованість і неорганізованість побуту, а якщо брати крутіше, то й небажання його облаштовувати найкраще видно в маленьких містах і селищах Росії. Ці будинки, дороги, комунально-побутовий сектор, які не знають ремонту… Просто розруха. Може, це тому, що російських людей підтримує та зігріває усвідомлення уявного «вялічія», дозволяючи не звертати уваги на «розруху»?

Візьмемо, наприклад, чехів. Ті ж слов’яни (а йдеться саме про росіян, які співвідносять себе зі слов’янською культурою), але в них усе нормально з охайністю, організованістю та працьовитістю. У них немає такої кількості великих письменників – гордості російської цивілізації, але порядок із громадськими туалетами, водопроводом і ремонтом будинків. І транспорт ходить за розкладом. У росіян відомих письменників хоч греблю гати, але при цьому – розхлябаність, безгосподарність, елементарна лінь. Варто згадати ще одну відмінність скріпоносців – ненависть до всього неросійського, злість і підступність. Чехи мають нормальну європейську байдужість до чужих справ і трохи показну чемність.

Татари живуть іноді бідно, але охайність – риса, що прищеплюється з дитинства. Українці білять свої мазанки та розписують печі. Башкири прикрашають свої юрти. Ви скажете: росіяни теж роблять різьблені лиштви! Так, але ви часто бачили таку лиштву в реальному житті?

Можливо, такий стан справ – наслідок відторгнення росіян від власності, заборона з боку влади бути власником якогось значного майна? Всі ці хвилі розкуркулювань і колективізацій? Можливо, цілком можливо. Але хіба від того легше? Хіба така відповідь дає вказівку на можливий прогрес, повернення почуття господаря? Ні, не дає.

Можливо, це відторгнення виникло ще раніше, у селянському общинному способі господарювання. Навіщо вистрибувати зі штанів і рвати жили, якщо по мінімуму і так не дадуть пропасти, а максимуму досягати небезпечно – ти викличеш у лінивих сусідів почуття заздрості та нарвешся на неприємності. Адже чого гріха таїти, за столипінської аграрної реформи на вільні сибірські землі виїхали не общинники-росіяни, а індивідуалісти-українці.

Додатковий прикрий аспект проблеми – те, що росіяни не хочуть змінюватися. Вони готові висміювати дбайливих молдаван, старанних татар, заробітчан-таджиків, українців, будь-кого, але не перейматися своїми аварійними бараками чи забитою каналізацією. Ба більше, перебуваючи десь у Європі, вони намагаються не тільки висміяти місцеві зручності та комфорт, а й скористатися ними на халяву, при цьому зробивши власникам капость – зламати, вкрасти та викинути, відлупити.

Може, їм усі ці зручності не потрібні? Може, їм потрібно лише їхнє право бути «великими» і плювати в чужу тарілку?