Там, де мокшан не лишилося

У 1636 році московити спустилися річкою Цна до гирла річки Томбу (Лісовий Тамбов) і там, навпроти гирла останньої, 17 березня поставили дерев’яну фортецю. Пізніше кремлівські історики сфальсифікують дані про ті історичні події так, щоб оголосити завоювання цієї частини мокшанської землі якоюсь «військовою необхідністю» для протистояння кримським татарам, проте до того моменту це було звичайним банальним завоюванням заради завоювання, і кримські татари тут ні до чого. 

Кому потрібна допомога в обороні, той домовляється про військовий союз, а не нападає на сусідні землі.

У мокшанській мові гідронім «Томба» означає щось на кшталт болотяної трясовини, в’язкого місця. Хоча літописи й зафіксували, що фортеця була встановлена ​​навпроти вже існуючого мокшанського села «Тонбов», роком заснування Томбу в кремлівській історіографії стали вважати саме час, коли прийшли сюди на човнах Цною московити під керівництвом воєводи міста Шацьк.

Через 72 роки після завоювання тутешнє населення все ще пам’ятало своє коріння і знало, що Москва — окупант. Тому, коли в 1708 на Дону почалося повстання Кондратія Булавіна — воно швидко поширилося й на частину мокшанських земель, зокрема на землі, що оточують місто Томбу. У фортеці міста перебував окупаційний московський військовий гарнізон чисельністю 1000 воїнів. У березні близько 300 воїнів самовільно залишили гарнізон і перейшли на бік повсталих ближче до Хопера біля Пензи — напевно, багато з цих воїнів були мокшанами, донцями та представниками інших різних народів, забраними в московське військо як рекрути. Повстанцям не вдалося взяти фортецю Тамбов, і після 10-денної облоги вони відійшли.

Відтоді Москва активно взялася за асиміляцію місцевого населення — і вже за 100 років (до 1812 року) спокійно набирала з місцевих місць по 12 тисяч рекрутів на рік, знелюднюючи ці місця на своїх імперських війнах. Коли французи підійшли до Москви і настав час евакуювати населення, значна його частина тікала саме до Томбу. Де багато хто й осів, дуже сильно розбавивши тутешнє населення і ще більше зменшивши частку мокшан.

У 1920-1921 роках місцевий народ востаннє зробив спробу повстання проти Москви. На той час мокшан уже була лише жменя, але якби повстання перемогло, і жорстоку асиміляційну політику імперії змогли б зупинити — тутешні мокшани мали б шанс уціліти. Повсталі програли. Мокшани практично повністю зникли з цієї землі. Хтось був знищений фізично під час воєн і повстань, а когось повністю асимілювали.

Хоча місцеве населення вже вважає себе великоросами (97%), Москва продовжує вважати Томбу своєю колонією і продовжує політику «сюзерен і васал». Тому місцеве населення сприймається нею лише як «людська нафта». Напис на плакаті: «Тут жив учасник СВО». Микиті Сабліну було 18 років, коли він помер за імперію, якою було на нього байдуже.