«Смерть мозку як обов’язкова умова існування раба-кріпака»

Нещодавнє інтерв’ю українського президента В. Зеленського кореспондентові ВВС зараз цитується багатьма виданнями. Він неприємно висловлюється про російських солдатів: так бояться вийти на вулицю з протестами, що готові йти на смерть, на війну, готові відразу ж здатися в полон ЗСУ, тільки не протестувати.

Таку поведінку важко пояснити з погляду європейця. Чому людина не висловлює свого неприйняття держполітики? Чому не намагається донести свою незгоду до влади? Прості українці так само, як і їхній Президент, дивуються поведінці росіян і зневажливо називають їх «кріпаками» та «рабами».

А громадяни РФ цілком резонно відповідають, що на їхньому місці будь-хто чинив би подібним чином. «Сила солому ломить!» Протести в Росії марні, їх дуже швидко і «технічно» (вміло, майстерно) розганяє Росгвардія, а лідери й ініціатори затримуються й ізолюються. А найупертіших вбивають за допомогою «Новачка» чи розстрілу на мосту у центрі Москви.

Така сама тактика придушення протестів діє й на окупованих українських територіях. Протести в Херсоні та Мелітополі тривали після вторгнення ЗС РФ в Україну до квітня 2022 року, а потім зійшли нанівець унаслідок звірств щодо затриманих учасників. Їх відловлювали після демонстрацій дорогою додому, жорстоко били чи навіть калічили у спеціально організованих катівнях. Хтось взагалі зникав після таких викрадень, чиєсь спотворене тіло потім знаходили прикопаним у лісопосадці або потопленим у зрошувальному каналі. У таких умовах сильно не попротестуєш, і російські громадяни це добре знають. Щоправда, українці й у такій ситуації не змирилися – у містах і селищах діють партизани й українське підпілля, про що свідчать регулярні акції помсти стосовно колабораціоністів і гауляйтерів. Для росіян такий прояв незгоди і форма боротьби за свої права поки що недосяжні.

Але прикро те, що серед мешканців національних утворень, зокрема РТ та РБ, існує категорія людей, які досі готові йти воювати добровільно і згодні з політикою влади. Значна частина населення РФ переконана у необхідності «захищати батьківщину від фашистів».

Пропагандою збудовано жорстку ідеологічну парадигму: «росіянин – нащадок дідів-героїв ВВВ, українці – спадкоємці посібників фашистів, росіянин зобов’язаний воювати проти українських неонацистів, аби фашизм знову не прийшов на землю його Батьківщини».

Аналізу подібна ідеологічна конструкція не підлягає (та й не витримує), сприймається на віру. Досягається шляхом втовкмачення витонченої брехні в мозок отупелого російського обивателя тисячократним повторенням зусібіч усіма можливими способами (ЗМІ, зовнішня реклама, аудіо-відео-контент, ІПСО і т.д.).

Ну, хто тут встоїть? Скажімо прямо, мало хто! Тим більше серед росіян, вихованих із дитячого садка в дусі казенно-патріотичного захоплення від «вялічія Росії».

Найприкріше для автора, що такій пропаганді підпалі татари з башкортами. Задурені досі, піддані насильницькому перепрограмуванню, з уживленими в мозок чипами «побєдобєсія», вони готові стрункими рядами йти на заклання в ім’я хибних і чужих їхнім народам цілей, вбиваючи, грабуючи і ґвалтуючи ні в чому не винних людей. Тьху, шайтани! Це при тому, що важко не помітити процесу перетворення на манкуртів тебе та твого народу.

Як же сталося? Чому безвідмовно працює машина відключення мозку у наших хлопців, готових ставати гарматним м’ясом нікому не потрібної війни? Чому ніхто не замислюється?

Безстрашних батирів у наших (РБ, РТ) народів завжди вистачало, сумлінних і чесних у побутовому відношенні татар ібашкортів теж чимало, а ось ідейних захисників людських прав – мабуть, не дуже…

Національна інтелігенція у нас підкачала! Вибрала шлях служіння владі, а не народу. Не зуміла своєчасно сформулювати національну ідею, погодилася замінити її зручним симулякром. Тому й проповідує, за російським телевізором, здебільшого не захист національних інтересів, а ідею покірного служіння владі заради ситого та бездумного існування з перспективою розчинення татар чи башкортів у російському… мало не написав «морі». Ні, у російському болоті!