«Сәлам ил кешесе!»

Інтернет порадував нас новиною про новий винахід – людська думка створила штучний інтелект (ШІ). Цікава річ. Хтось сприймає її як смішну іграшку, а хтось лякає людей пророцтвами гіпотетичних страшних наслідків від випущеного назовні монстра. Що ж, фахівцям варто все добре обміркувати, обговорити та прийняти правильні рішення: у яких законних рамках можливе безпечне застосування електронного мозку на користь людства. А це дуже важко, адже такою корисною річчю, як мікроскоп, можна і відкриття у мікробіології зробити, і голову співрозмовнику проломити, якщо ти на нього дуже розсердився і сам собі раніше не встановив обмежувальних рамок.

Але нам зараз цей чудо-продукт людського генія цікавий з іншої причини. Вже промайнула в ЗМІ думка, що можна навчити ШІ будь-якої мови корінного народу, що перебуває на межі зникнення. Здавалося б, гарний вихід для збереження самої мови. Адже існують у льодах Всесвітнє насіннєсховище на Шпіцбергені (Сховище Судного Дня). Що заважає створити таке ж інтелектуальне сховище для мов, що балансують на межі зникнення? Резон, безперечно, є, ми, таким чином, про всяк випадок створюємо гарантію можливого відродження живої мови. Використовувати майже безмежні хмарні сховища розумного робота для збереження лінгвістичного феномену – що ж, непогано, непогано.

Але є одне «але»! Ви часто переглядаєте альбом із сімейними фотографіями, зробленими 30 років тому? В автора, наприклад, це трапляється дуже рідко, коли потрібно перемістити меблі чи звільнити простір для чогось. Тоді фотоальбоми випадково опиняються в руках, ви машинально перегортаєте кілька сторінок, щось згадуєте, та відразу чуєте з-за спини: «Ну, що ти там, заснув? Давай веселіше!» – і фотографії знову йдуть на другий-третій план, для якого ви навряд чи знайдете вільний час.

Коротше кажучи, є побоювання. Як би мова, що просила про допомогу і порятунок, не перетворилася за допомогою ШІ на забуту на горищі стару скриню з мотлохом. Адже будь-яка річ, як і людина, живе доти, доки вона потрібна оточуючим і доки нею хтось користується!

Враховуючи «мудру та гуманну» мовну політику нашої держави, доводиться озиратися також і на можливість прямої шкоди застосування ІІ. З холодним серцем оцифрують набір лексем в електронний тезаурус, вб’ють у програму синтаксис та стилістику – і ось вам, будь ласка: всі охочі можуть розмовляти своєю мовою з розумним роботом до повного задоволення. І, можливо, завтра наші «мудрі керівники» нам скажуть: «Розмовляйте своєю з нейромережею!» замість сьогоднішнього: «Розмовляйте своєю у себе вдома на кухні!» З цього приводу згадується ситуація, описана в одному з романів Л. Толстого, коли політв’язню, що скніє і божеволіє в одиночній камері без спілкування і без книг, на прохання видати приладдя для письма видають грифельну дошку і крейду. Хочеш писати – будь ласка, написав, стер і знову пиши… Збожеволій прискореними темпами!

Чиновники всіх часів славляться бездушністю та черствістю. Може, хтось пам’ятає, був такий прецедент використання досягнень науково-технічного прогресу в адмініструванні: приходиш у присутнє місце зі скаргою, записуєшся на прийом до високого начальника… Ось, думаєш, зараз вислухає мене начальство, прийме скаргу, розбереться і дасть вказівки виправити допущені помилки. Підходить твоя черга, проходиш у вказаний кабінет, а там… Висить під стелею телеекран на кронштейні, дивиться на тебе з екрану розумний керівник, а поряд камера, що тебе самого знімає і передає зображення функціонеру, котрий веде прийом. Вислуховує він твою заяву, киває головою, показує, куди покласти письмове звернення, обіцяє розібратися у встановлений термін і… відключається! І користі від такого нововведення для простих людей – як у комара сала!

Земляки, ви пам’ятаєте жарт про те, що безалкогольне пиво – перший крок на шляху до гумової жінки? Сент-Екзюпері, автор «Маленького Принца», стверджував, що найбільша розкіш у світі – це розкіш людського спілкування! Автору не хотілося б колись розмовляти татарською з машиною замість приятеля зі школи чи з армії або земляка зі свого села. А вже про те, щоб пожартувати на вулиці з татарською дівчиною, а не з роботом, і взагалі не йдеться!

Тому роботи роботами, електронний мозок – звісно ж, річ хороша, але давайте цінувати те, що дано нам Аллахом – нашу рідну мову, яка невидимими нитками пов’язує всіх татар в одне ціле. Адже скажіть по совісті – перебуваючи десь у чужому краї, у чужій країні, і почувши за спиною татарську мову, правда ж, спалахує у вас у душі якась особлива радість впізнавання. «Сәлам ил кешесе. Син кайдан?» – вигукуєш ти. На душі стає тепліше: «О, свій! Земляк поряд!» Це вам не робота зустріти!