«Розвод» на полеміці

Один з адмінів «Вільного Ідель-Уралу» пише: «Слухайте, ви можете скільки завгодно мріяти лише про союзи на базі кревної спорідненості, але факт у тому, що що більше національно-визвольні рухи “дробляться”, замість того, щоб виступити єдиним фронтом проти окупантів — то вищі шанси на програш».

Згадується мені прочитане років двадцять тому оповідання американського письменника Джека Рітчі, який працює в жанрі іронічного детектива, називається «Особлива думка». Там за сюжетом 12 присяжних не можуть ухвалити вердикт через одного дивака з особливою думкою. Розповідь ведеться від імені ще одного присяжного, який критикує, висміює і принижує цього впертюха за небажання підписати рішення, що схвалюється всіма, у справі запеклого мафіозі, чия провина очевидна. Зрештою, коли цього дивака з особливою думкою все-таки вдається переконати приєднатися до вердикту, то проти виступає той критикан-образник, що третював цього дивака-індивідуаліста. Ось цитата з фінальної частини оповідання:

«Поки Вотсон стояв на своєму, справи йшли задовільно. Для мене було би краще, якби через нього журі присяжних не дійшло єдиної думки, і тому я весь час ображав його, сподіваючись цим підтримувати в ньому завзятість.

Але зараз Вотсон змінив рішення.

Я дивився на одинадцять здивованих присяжних і розумів, що тепер мені доведеться заробляти свої гроші. І робити це треба переконливо. Адже О’Брайєн дав мені десять тисяч доларів, аби рішення присяжних напевне не було одноголосним».

Іноді, зустрічаючись укотре з безглуздими суперечками про те, що було спочатку, татарська курка чи башкортське яйце, я починаю придивлятися до учасників та аналізувати хід дискусії. Починає викристалізовуватись певна структура або, точніше, схема дискусії та посилюється враження, що дискусія не «проходить», не розвивається, а її ведуть зашифровані учасники під прикриттям злободенних, а іноді й просто скандальних заяв і вкидів. Так на певному етапі з’являються ноунейми під одноразовими ніками (я, втім, не стверджую, що це не та сама людина) й або починають ображати учасників, або роблять настільки контраверсійні заяви, що багато сумлінних співрозмовників не можуть не вступити в полеміку, намагаючись спростувати явну дурість чи гидоту. Найчастіше темами таких заяв є міжнаціональні відносини, питання кордонів і, зрозуміло, питання релігії. Сюди провокатори найчастіше б’ють. Образу національної гідності чи релігійних почуттів віруючої людини зносити без реагування складно. Але зрозумійте: вам закидають гачок, а потім намагаються підсікти. І ось ви вже безсило тріпаєтеся в повітрі, і всі ваші аргументи биті.

Якщо ж у всіх сумлінних учасників чату нерви виявляться міцними, то в розмову вступає другий «опонент», який ображає першого і використовує для обґрунтування своєї правоти такі ж дурні аргументи, що викликають обурення. І тут відбувається те, що зазвичай у таких випадках відбувається. Усі кидаються у загальну колотнечу – і починається, висловлюючись загальноприйнятим для таких речей словом, «срач». Зникає тема, ідея, сенс полеміки, з дебатів вислизає зміст. Усі забувають, заради чого вони присутні у чаті. Продуктивність перебування у такому «інтелектуальному полі» стрімко наближається до нуля. Мети цих найнятих засмічувачів мізків досягнуто! Імперія, проти якої ми намагаємося боротися, може тріумфувати! Поле солідарної національно-визвольної боротьби засіяне зубами дракона міжусобиці.

Зрозуміло, що наші ідейні противники найбільше бояться об’єднання опозиційних сил, тому їхнє найперше завдання – роз’єднати, посіяти недовіру та порушити претензії один до одного.

Автору цих рядків теж іноді діставалося від учасників дискусій, але навіть образливі порівняння та докори не приводили його до думки про перенаправлення своїх зусиль на сварки та боротьбу зі справжніми патріотами, яких відрізнити дуже просто: у них справа йде попереду слів. Вони готові поступитися суперечкою заради спільної справи, заради звільнення своєї батьківщини від гніту Імперії.

Тому закликаю своїх читачів та соратників щодо визвольної боротьби: не ловіться на гачок провокаторів, пам’ятайте про головне. Про свою Вільну Батьківщину, хоч би як вона в когось не називалася!