Розіп’яті бабусі в трусиках

Так вийшло, що з усіх республік Балтії найбільше була нафаршована російськомовними саме Латвія. Ці перекоти-поле, кочівники нового радянського часу, ставилися до «місцевих» як до другосортних аборигенів, розповідаючи анекдоти про те, що «шерифу знати мову індіанців зовсім необов’язково», і пояснювали, що вся промисловість у республіці належить росіянам, бо без їх у латишів був лише «дерев’яний паровоз на дерев’яних рейках».

Ось уже понад тридцять років Латвія бореться з реакційною проросійською частиною населення, яка становить «п’яту колону» Москви. Боротьба проходить важко, росіяни мімікрують, пристосовуються, викручуються, «клеять дурня» перед міжнародними правозахисними організаціями та прикидаються «казанськими сиротами». Якщо градус проросійських настроїв у країні латишів і ослаб за останні роки, то це лише через причини фізіологічні, але аж ніяк не ідеологічні. Нащадки КДБшників, армійських відставників і малокваліфікованих роботяг із внутрішніх регіонів СРСР, завербованих на будівлю народного господарства в період після ДСВ, потай продовжують молитися на Росію, ненавидіти латишів і понаїхалих (хоч яке їхнє собаче діло до цього?) українських «фашистів». Під подушкою в кожного з них захований російський паспорт, тому що латвійський їм не належиться через незнання мови (вивчити було ліньки навіть за десятиліття життя в Латвії), проживають вони за посвідкою на проживання. Але сьогодні перед цими латентними російськими агресорами постала неприємна перспектива бути видвореними на свою батьківщину, яку вони так обожнюють, але їхати на проживання не бажають — рівень життя зовсім не той!

За таємної, але ефективної підтримки організаторів з ФСБ ці жителі Латвії російського походження створили організації із захисту своїх прав, на повну силу використовують можливості вільного демократичного суспільства (у Росії їх за таке вже давно б за ґрати запроторили) і настирливо наполягають на наданні їм можливості проповідувати цінності руского міра та переробляти латишів у русскіх чи принаймні у совєтскіх. Просто — повернути все взад!

Зараз вони для захисту своїх ідеологічних наративів стали блажити на тему «розіп’ятих бабусь у трусиках» — як же так, випроваджуватимуть ні в чому не винних пенсіонерів, які все життя віддали роботі на підприємствах Латвійської РСР і не зуміли через самовіддану працю вивчити латиську мову. Невже бідних одиноких бабусь просто з дому для людей похилого віку в інвалідному візку відправлять на кордон із Росією? При цьому тридцятирічних мордоворотів із георгіївськими стрічками, які влаштовують щорічні дебоші на 9 травня, керівники проросійських організацій, звичайно ж, не згадують.

На ці сльозливі провокації ми маємо дивитися тверезо!

Бабуся — стійкий солдат ФСБ, та й Шойгу на неї розраховує в разі чого. Бабуся з російським паспортом у Латвії необхідна, щоб Росія могла, у разі чого, прийти захищати її від латвійських фашистів. А ще вона може бути голосом у списку охочих створити Даугавпілську народну республіку та покликати Путіна захистити бідолашних росіян у Латвії. І відступити бабусі ніхто не дасть, навіть якщо вона дуже цього захоче. На кордоні російський прикордоннець розгорне її інвалідний візок назад — у Росії своїх напівмертвих-напівбожевільних баб вистачає, а ось у Даугавпілсі вона захищатиме від нацистів інтереси утискуваних російськомовних негромадян. Тож: «Кріпися, бабусю, Росія своїх не кидає!»

Тепер про нас, про населення республік Поволжя, які бажають увійти до конфедерації Ідель-Урал.

Ви не гірше за мене розумієте, що Латвія сьогодні — це наочна модель ситуації в національних утвореннях після здобуття ними незалежності. Так само росіяни нав’язуватимуть нам своє бачення розвитку республіки — і мова російська обов’язкова, й ідеологія проросійська (побєдобєсіє, звеличення російської культури за рахунок приниження «недорозвиненої» національної, вивчення російської історії в школах тощо), і керівництво з російських фахівців, і, зрештою, курс створення союзної з Росією держави (на прохання трудящих).

Напевно, хтось думає, що після революції чи розвалу РФ потрібно буде насамперед займатися охороною своїх земель від домагань сусідів-тюрків. Він, швидше за все, не до кінця має рацію. Якщо ви збираєтеся, роззявивши рота, обмірковувати, хто правіший у земельних суперечках — ви чи сусід, то цілком може виявитися, що вас за цей час уже обштопали російські політики з російськими спецслужбистами, а на вулицях уже повним ходом обговорюють майбутні «справедливі та демократичні» вибори, у яких з арифметичною перевагою впевнено перемагає російськомовний електорат, злютований і згуртований страхом втрати колишніх привілеїв.

Земляки, давайте пам’ятати про це і стежити, як розвиваються процеси у латишів, казахів, українців. Вивчати важкий досвід побудови вільної національної держави на чужих, так би мовити, здобутках і помилках. Аби не накоїти своїх! Аби нас самих одного прекрасного дня представник русского міра не вивіз на інвалідному кріслі на кордон нашої колишньої батьківщини!