Російська опозиція. Вони лякають, а мені не страшно

Такими словами передавали ставлення Льва Толстого до творчості письменника Леоніда Андрєєва, у багатьох творах якого прочитувалося явне бажання автора приголомшити та потрясти читача. Одного разу Лев Толстой сказав: «З приводу Леоніда Андрєєва я завжди згадую, як картавий хлопчик розповідав іншому: «Я йшой гуйяти і яптом бацю войк… з’якайся?., з’якайся?» — Так і Андрєєв усе запитує мене: «з’якайся?» А я анітрохи не злякався».

Глашатаї ліберальної російської опозиції, від цариці Навальної до олігарха Ходорковського, з усіх сайтів інтернет-простору лякають нас сьогодні страхами деколонізації: одне одного переріжуть, економічно скотяться в безодню, не зможуть утримати контроль над ЯЗ — і вона потрапить до рук терористів, заглухне культура й помруть технологічні сектори економіки…» Коротше кажучи, повна… ні, не те, що ви подумали, я скажу делікатніше — деградація.

Ці страшилки можна парирувати по-житейськи, не мудруючи лукаво, а можна з аналітичним розрахунком та аргументацією. Аналітики в інтернеті на цю тему вистачає — питання животрепетне, яке не залишає байдужим ні вітчизняних, ні зарубіжних політологів — від американського Фукуями до українського Портникова, від російського Іларіонова до австралійського Хорвата. Мені висловлюватись після них якось не по чину. Тому спробую краще просто, з профанного погляду…

Описувані загрози та страхи наслідків розвалу Росії небезпідставні, але ж це сьогодні явно не найбільша загроза для людства, для росіян, для татар зокрема. Он нещодавно Володимир Володимирович так відредагував російську доктрину ядерного стримування, що має можливість розпочати атомну війну вже прямо зараз, ось цієї хвилини! І розклад промальовується якось страшніший за «втрату національними республіками контролю над ЯЗ»… Знаючи поступливий і вдумливо-емпатичний характер нашого президента, починаєш розуміти, що це і є загроза всім загрозам. Адже кожен місяць-два чортів психопат (особисто чи через владних деградантів на кшталт Д. Медведєва і С. Лаврова) починає свої улюблені розмови: «Тримайте мене семеро, зараз бомбу атомну буду підривати!»

З приводу культурно-економічного занепаду нацреспублік, що відкололися від РФ, нам відразу ж тицяють у ніс приклад Туркменістану з Таджикистаном і Чечнею: мовляв, бачите, глухий кут по всіх технологічно-демократичних процесах. Але при цьому забувають приклади країн Балтії з Україною, замовчують успішні республіки колишньої СФРЮ — Хорватію та Словенію, а також інші прецеденти прогресу деколонізованих країн. Тут усе просто: Росії вигідно підтримувати автократичні режими біля свого черевця, ось вони й підгодовують усіх диктаторів — від «Бацьки» Лукашенка у Білорусі до Бердимухамедова у Туркменістані. Мають із цього велику вигоду — натовпи гастарбайтерів пруться обслуговувати росіян, які не здатні налагодити нормальну роботу комунально-побутового сектору своїх промислових мономіст. Ось і весь секрет!

А міркування російських політиків і політологів про нездатність корінних народів РФ до самоорганізації та взагалі до побудови державності ніякої критики не витримують. Африканські народи, деколонізовані Британією, отже, здатні, а російські корінні — ні. А Естонія з Фінляндією зовсім ніякого стосунку до ерзян і мокшан не мають і свої республіки створити не зможуть категорично… А нинішній Казахстан знайшов державність лише завдяки російському завоюванню, і російським тюркомовним не можна забувати про це. Без Росії ви ніхто, дикі племена скотарів. Хор-р-о-ший посил! Щоправда, витягнутий зі скрині позаминулого століття. Але якщо взяти саме Татарстан, основи державності якого сягають ще Волзької Булгарії, то досить дивно чути про неготовність татарського народу самостійно вирішувати свою долю й жити з сусідами у мирі та відповідно до міжнародних законів.

Очевидно, що нинішня Росія спаяна лише силою страху та примусу, жодних спільних позитивних «бекграундів» у татар (і російських тюрків взагалі), як і в інших корінних народів, з імперією не існує. Зникне сила примусу — і народ Татарстану відразу ж згадає про свої вікові проагнення свободи та суверенітету. А заяви Яшина можуть жити лише в умовах ефесбешного жорстокого контролю, тотальних заборон на прояви національної свідомості, фактичної ліквідації освіти національною мовою… Фактично, адже відбувається стирання татарської ідентичності, а Яшин це все вітає або «не помічає». І старанно складає казки: «Колись ми зуміємо побудувати Прекрасну Росію Майбутнього! Просто потрібно трохи почекати!» І не звертати уваги на фактичну сегрегацію громадян РФ за расово-етнічною ознакою, на чорносотенців з «російських громад», що марширують вулицями країни, на утилізацію чоловіків із корінних народів РФ на безглуздій війні… Ну, не хочуть татари жити в такій нинішній Росії , а у ПРБ просто не вірять!

Чомусь мені здається, що лякалки, що висловлюються офіційною російською опозицією, — це радше напівофіційне попередження від солідарної ефесбешно-опозиційної Росії: спробуйте тільки рипнутися, спробуйте тільки почати розвалювати матінку-імперію — і на ваші голови ми обрушимо всі доступні нам кари й застосуємо будь-яку відповідну зброю. І з сусідами вас зіштовхнемо лобами, і перед Заходом ославимо, що терористам з ортодоксальних мусульман атомну зброю продавати намірилися, і всі економічні зв’язки заблокуємо та фінансову допомогу перекриємо… От тільки спробуйте зіпсувати щось у нашій славній пісні про ПРБ — ми вам усім другу Чечню влаштуємо.

Чи я помиляюся з такою оцінкою? Як ви вважаєте?