Реакція на теракт у «Крокус-сіті» — почуття емпатії, скорбота? Ні

Про що сумувати? Що зажерта Москва хоч на годинку поринула в те, що вона століттями влаштовує іншим? Достатньо прогулятися в соцмережах по сторінках загиблих, аби зрозуміти, що ці люди підтримували режим, підтримували імперію, підтримували масові вбивства та винищення інших народів. Своїх дітей вони виховали точно так само. І якщо вони всі гинуть тому, що вітали всі дії Кремля, які потім до їхньої загибелі і призвели, то жодної емпатії до цих персонажів не повинно бути.

Сьогодні багато хто поставив сумні чорні аватарки, написали пости про скорботу, несуть квіти до саморобних меморіалів. Де все це було щоразу протягом 30 років, коли Москва влаштовувала жахливі теракти в сусідніх країнах і продовжує влаштовувати? Як ми всі могли переконатися, вкрай рідко населення починало стихійно сумувати і не масово. Значить, більшість цих істот не має емпатії і ніколи не мало. Вони сумують за командою з Москви. Наслідок виховання за московськими наративами.

Адмінша «Хыпара» пише, що вона не може зрозуміти, як можна просто взяти й убивати людей, а її брат воює в Україні і вона його у цьому підтримує. «Чорний Міст» став переживати, що ФСБ погано робить свою роботу. Нібито, якби ФСБ краще робило все, смертей було б менше. Хотілося би спитати у «Чорного мосту»: може, навпаки — більше, га?

Навіть «Двач», який є офіційною кремлівською інфопомийкою, де в адмінів і підписників заведено висміювати загибель і страждання людей у всьому світі, цього разу вирішив показати «емпатію».

Нема у них ніякої емпатії, просто бояться, що могли опинитися на місці загиблих. Украй кумедно спостерігати, як уся ця «ліберальна опозиція» зараз пліч-о-пліч тужить в одній упряжці з путінськими терористами, і вони як ніколи «єдина країна». Чого Кремль і хотів.

Потім Москва заборонить Хәтер көне, щоб татари не збиралися спільно вшанувати пам’ять захисників Казані. Натомість Москва проводитиме хресні ходи містом. Не просто тому, що релігія зобов’язує саме цього дня, а щоб укотре продемонструвати, що татари — завойований народ. Укотре принизити татар і висміяти татарську історію й татарських героїв.

І у відповідь за це не ненависть, не зневага — у відповідь за це сьогодні по всій Казані стихійні меморіали та скорбота за вбитими москвичами, які могли б жити, якби їх цар не грався з людськими життями. Можливо, татари вміють прощати своїх катів, бувши не злим народом. Проте будь-яке добро себе Москва завжди сприймає як слабкість. Що більше народи намагаються йти на компроміс і поступатися, то більше наступає Москва на народи.