Правильний іслам проти ісламу істинного

Автор припускає, що вже сам заголовок його статті-роздуму на тему місця ісламської релігії у національно-визвольній боротьбі викличе у деяких читачів протест, тому заздалегідь попереджає, що він є правовірним прихильником ісламу суннітського штибу. До віри своєї та своїх предків ставиться, як і належить мусульманинові – з повагою. Тому просить читачів не поспішати з висновками та дочитати до кінця статті.

Що ж спричинило її написання і вибір контраверсійної назви? Ймовірно, просто настав час обговорити дуже важливе питання про консолідуючу роль релігії у процесі відродження тюркських етносів, які сповідують іслам. Позиціонування мусульманської віри як залізного, непробивного, абсолютного чинника у справі боротьби з русифікацією й асиміляцією тюркських народів РФ завжди присутній на форумах, у статтях, усних розмовах з багатьма небайдужими патріотами, що шукають шляхи для збереження національної ідентичності, обстоювання шляхи для збереження національної ідентичності, відстоювання національної культури та ін. Нерідко співрозмовники пропонують використовувати релігійний інструментарій і для застосування у державному будівництві, організації законодавчої, виконавчої та судової влади, формуванні внутрішньо- та зовнішньополітичної лінії у майбутніх незалежних утворень на території РФ. Автору все ж бачиться раціональнішим використання релігійних норм у сфері моралі та моральності, вихованні чесного і сумлінного громадянина, який сприймає Коран з повагою, але живе за світськими законами своєї країни.

Автор також виступає за відокремлення релігійних організацій від держави, про що неодноразово писав у своїх статтях. Таку практику застосовують усі без винятку розвинені європейські країни, та й успішні мусульманські країни, хоч і старанно уникають секуляризації, але не наважуються безоглядно кидатися в океан вибудовування життя суспільства суворо та суто за ісламськими канонами. Можливо, просто бояться влади втратити. Також автор вважає, що за проголошення певної релігії державної можуть виникати проблеми у взаєминах із представниками інших релігій. Як бути з християнами, юдеями, буддистами тощо? Відокремити для них вузеньку нішу у суспільному житті держави й далі не пускати? Оголосити, що повноцінні громадяни тільки мусульманського віросповідання? Зрозуміло, можна зробити такий крок, не афішуючи його, як уже було в історії – пам’ятаєте євреїв у Радянському Союзі часів Брежнєва? Кому стало від такої політики гірше, євреям чи Союзу – спірне питання. Євреї все-таки – інтелектуальна еліта, розкидатися якою з погляду держави не по-господарськи. Повертаючись до теми, автор приходить до висновку, що надати всім релігіям рівні умови для відправлення духовних служб та обрядів простіше, корисніше та чесніше.

Тепер повернемося до деяких особливостей тактики використання релігії загалом та ісламу зокрема для згуртування народу у боротьбі з колонізаторами. На жаль, іслам не є універсальною зброєю проти гноблення й асиміляції народів. Розберемося, чому. Наш противник, Російська Імперія в її сучасному втіленні, так набила руку в боротьбі з інсургентами, настільки витончена в підлих способах підривної колоніальної діяльності, створила такі потужні структури для придушення та роз’єднання протестів проти колоніалізму, що не можна розраховувати на шапкозакидальний успіх. У ФСБ є спеціальні підрозділи, які займаються роботою з релігійними лідерами в потрібному їм напрямку. Одних підкуповують посадами та грошима, інших залякують репресіями, третіх позбавляють можливості легальної діяльності у своїй царині. Зрештою, найбільш непокірних можуть просто усунути під легендою про суїцид, дискредитуючу поведінку клірика тощо.

Тепер найголовніше. Вороги можуть використати і саму релігію у боротьбі проти визвольного руху. Просто вони створять усередині народу кілька антисистемних сект, які проповідують деструктив під виглядом «істинного ісламу» і нацькують адептів однієї конфесії на прихильників іншої, щоб вони розбивали одне одному голови, доводячи, що опонент неправильно молиться Аллаху. Апелювати вони будуть до простих, недосвідчених у філософії правовірних, а аргументацію використовувати таку, що й п’ятеро навчених у тлумаченні Корану імамів-богословів не зможуть розібратися. А коли представники протиборчих течій вчепляться один одному в горлянки, ворогові залишиться лише по черзі підтримувати кожного з них, пропонуючи підставного знавця віри та Корану як миротворця.

Загроза ослаблення влади Москви вже зараз змушує імперців планувати шляхи нацьковування башкирів проти татар, адигів проти карачайців і балкарців, вайнахів – проти осетинів, якутів і бурятів – проти сусідніх із ними мусульман і християн тощо. Тому іслам не є панацеєю для протидії Російській імперії. Не дадуть йому стати прапором поновлення тюркських та інших мусульманських народів РФ. Хоч би як нам хотілося – не дадуть!

Найкращим способом боротьби є сама боротьба – продумана, підкріплена непробивними аргументами, організована, яка досягає як сільських та міських мас, так і високих інтелектуальних спільнот, здатна захопити навіть маловірних своєю перспективністю у реалізації зрозумілої для кожного програми.

Пунктами такої програми мають стати заходи щодо викриття роботи спецслужб, які сповідують принцип «розділяй і володарюй», а також активізація в масах пропаганди, спрямованої на пошук точок дотику з сусідніми народами для ведення спільної національно-визвольної боротьби. Нам також не уникнути міжнаціонального та міжконфесійного діалогу, обговорення перспектив взаємодії у державному будівництві. Вже зараз варто розпочати обкатку ідеї проведення Форуму корінних народів РФ, не чекаючи на бажаний розпад Імперії Кремля.