Постапокаліпсис: «спогади про майбутнє»

Потоки інтернету принесли до берега цікаву думку, висловлену одним із підписників: «Імперія існуватиме в головах мільйонів людей навіть після 3 розвалу. Не забувайте про величезний вплив “роZZійкої мови” і мільйонів великоросів на територіях колишніх колоній».

Думаю, що лише у вигляді ностальгії.

Можливо, будуть навіть спроби якогось відродження – точніше, переродження – імперії. Вважаю, що тут зручним використовувати термін «апгрейд». Але нічого не вийде, тільки сили даремно витратить. Буде, так би мовити, спроба на нервовому ґрунті! Зі згорілих деталей нового комп’ютера не зібрати. Плюс міжнародний контроль за потенційно божевільною країною, що розвалюється, буде серйозним – підтримка і підживлення тільки для сумирних, для тих, хто готовий запропонувати безпечний «бізнес-план» розвитку.

Найпередовіші, найенергійніші та найрозумніші з колишніх громадян колишньої імперії першими почнуть створювати свої окремі проекти, спрямовані більше на матеріальне – господарсько-економічне виживання, ніж на військове будівництво.

Ідея величі російської імперії житиме в душі імперців, що зачаїлися, непереборним, важким, інтелектуально-емоційним вантажем. Ті, хто не зможе боротися з імперською ностальгією, страждатимуть і в болісних переживаннях йтимуть у минуле, а потім у небуття.

Але рефлексуючи на тему «вмирання ідеї російської величі внаслідок фактичного розвалу імперії», слід пам’ятати, що ми не підійшли ще до моменту кінця імперії, навіть до початку кінця не підійшли. Зараз можна лише фантазувати, не прогнозуючи нічого з якоюсь імовірністю. Та й сам процес вмирання… Зміна уряду може бути миттєвою в історичних масштабах, як було в Румунії, Лівії тощо. Але величезне тіло російського динозавра у разі враження голови ще продовжить жити якийсь час, кероване мозком його хребта. Навіть через тижні-місяці-роки, коли потроху відвалюватимуться кінцівки-республіки та члени-округи, величезне тіло продовжуватиме жити. Вже бувши напівмертвим, російський ігуанодон, як і раніше, відчуватиме сигнали свого кісткового мозку, що слабшають: «Ти найбільший, одним помахом хвоста можеш вбити будь-кого, ти ще можеш підвестись!» і намагатиметься бити хвостом.

Отак і справжня смерть «імперії РФ» настане, не відразу. Уповільнена неуспішними спробами реанімації, хаосом революцій, прикордонними суперечками та конфліктами, вона наближатиметься конвульсивними ривками. А остаточною стане лише у момент виникнення на місці колишнього імперського динозавра нових державних утворень, здатних захистити себе від агонії монстра та прогодувати своїх громадян, створивши власну господарсько-економічну структуру.

Повертаючись до теми автономного існування ідеї величі «русского міра», можна припустити, що її останні носії почуватимуться, як власники дорогого, престижного, з наворотами гаджета, який неможливо ніде зарядити, оскільки роз’єм зарядки застарів і ніде не використовується. Єдиний вихід – звертатися до «умільців», але ті дуже неохоче беруться, дорого просять і сильно халтурять. Незабаром ці «діти динозавра» помітять, що зникають програми для їхнього гаджета, він стрімко застаріває в світі, що змінюється, і стає нікому не потрібним.

Їм залишиться тільки зберігати цю реліквію вдома на почесному місці, помічаючи, що для людей навколо вона лише смішний сувенір, і зітхати за ситуацією, що змінилася.

Пройдіться по блошиному ринку у своєму місті – ви побачите безліч таких символів колишнього багатства, статусу, успіху, які сьогодні не потрібні нікому й викликають сумний сміх. Кришталеві вази, транзисторні радіоприймачі, плівкові фотоапарати.

Ідея імперської величі відразу не помре, вона якийсь час житиме в душах її адептів, ятрячи рани, отримані від падіння імперії, завдаючи ниючого болю і викликаючи солодкий спогад про «кращі часи».