Підтверджено смерть розрекламованого манкурта Фаніса Хусаїнова

Про це повідомляє ТГ-канал башкирського політика Руслана Габбасова. Маріонеткова влада Башкортостану активно ліпила з Фаніса образ «вірного башкира» – інтереси якого цілком і повністю збігаються з інтересами Москви, а особисте життя – це служіння Путіну та Хабірову. Пропаганда невпинно випускала репортажі про Хусаїнова та його «подвиги» в Україні, розповідала про нього в соцмережах і малювала на його честь комікси.

У коментарях під постом Руслана Габбасова розгорнулася гаряча дискусія на тему «Чи потрібно співчувати Фанісу та його родині?». Ні, не потрібно – як і іншим башкирам, ерзянам, татарам, чувашам, мокшанам, марійцям та удмуртам, які вирішили вирушити за сотні кілометрів від рідного дому, щоб узяти участь у вторгненні на територію чужого дому. Чому?

Башкортостан – це принижена та безправна колонія Москви. Принижена у всіх сенсах – як і економічному, так і в національному чи релігійному плані. Мінімальна пенсія в Башкортостані, за офіційними даними, становить 6597 рублів, або 85 євро! Величезна кількість башкирських пенсіонерів існують на суму 10 тис. (129 євро) на місяць або й менше. Як це назвати? Виживанням? Вимиранням?

Більшість башкирських сімей не можуть заробити достатньо грошей для гідного утримання своїх дітей, старих батьків. Башкирські чоловіки масово і надовго їдуть на заробітки на північ, фактично завдаючи удару по інституту сім’ї.

У якому становищі башкирська мова, зокрема освіта башкирською мовою – ми навіть писати не будемо. Тут становище башкирів незрівнянно гірше, ніж у багатьох африканських племен. Релігійне життя під повним контролем ФСБ. Політичного життя та свободи слова просто немає. Вона не потрібна у національних колоніях.

Маючи величезні природні багатства, мільйонні трудові ресурси, промисловість, збагачується в Башкортостані лише вузький прошарок призначенців, які служать Москві й особисто Путіну. Вони віддані режиму, а не народу Башкортостану – і тремтять вони не перед народом, а перед Кремлем, ФСБ, СК та прокуратурою.

Тепер про Фаніса. Чого він домігся своєю участю та своєю смертю на війні в Україні? Він примножив силу, славу, багатство (духовне чи матеріальне) башкирського народу? Ні, він загинув, аби зацементувати те рабське та принизливе становище, в якому опинився Башкортостан і його народ.

Не має значення, свідомо Фаніс вирішив воювати в чужій країні проти чужого народу, який ніяк не відповідальний за страждання башкирів і Башкортостану, або він зробив це через нерозуміння, легковажність чи недоумство.

У будь-якому з варіантів Фаніс мав вибір – і не один. Є башкири, які, усвідомлюючи несправедливість цієї загарбницької війни, поїхали воювати за Україну (таких мало, але вони є). Є башкири, які ховаються від мобілізації. Є ті, хто відмовляється воювати та переслідується владою – і такі є. Є башкири, які залишили територію РФ, не бажаючи вбивати українців. Але Фаніс вибрав шлях найменшого опору – шлях забуття. На цьому шляху його утвердила родина, близькі та друзі.

Чому це шлях забуття? На це запитання відповість історія. У тих же українців величезна кількість своїх «фанісів» – покидьків і пристосуванців. Сотні тисяч українців служили у ЧК, ОГПУ, НКВС, КДБ, робили кар’єру в компартії, у радянській пропаганді, в армії, воюючи в Афганістані й на інших несправедливих війнах. Проте минуло небагато часу – їхні імена забуті. Вулиці та проспекти у Києві, Харкові та Дніпрі носять імена не «українських фанісів», а воїнів Армії Української Народної Республіки, Організації українських націоналістів, Української повстанської армії. Будуть носити й імена сучасних захисників України.

Фаніс зробив свій вибір – поставивши себе в один ряд із тими, хто плює на ідею звільнення Башкортостану, хто витирає ноги про мрію про незалежну державу башкирів. Настане час – історія і тут розставить усе на свої місця.