Непотизм на татарський манер

Відповідно до трактування Вікіпедії: «Непотизм (від латинського nepos — «онук», «племінник») — надання родичам чи знайомим посад незалежно від їхніх професійних здібностей. Однією з частин політичної корупції є різновид фаворитизму. Інша назва — кумівство, тобто «потурання по службі своїм друзям чи родичам на шкоду справі». Походить від практики роздачі римськими папами прибуткових посад, вищих церковних звань чи земель близьким родичам.

Для татар допомога землякові, який потрапив у біду чи складні життєві умови далеко від батьківщини (Татарстану) — справа свята. Якщо навіть до тебе по допомогу в чужих краях звернеться твій найлютіший ворог, з яким ти в рідному селі намагався і не вітатись, то тут, серед чужинців (наприклад, у далекій Москві, Пітері, Казахстані, Литві чи Польщі) відмовити ти не зможеш. Посоромишся друзів, знайомих, сусідів, що залишилися за тридев’ять земель у рідній стороні — раптом дійде до них чутка, що ось, наш Ахмет Халіуллін, пам’ятаєте такого, земляком знехтував, відмовив у допомозі, відвернувся і прикинувся незнайомим. Ганьба! Татарський сором!

Це, між іншим, одна з національних рис казанських татар, що дозволяє їм виживати в несприятливих умовах, допливати до рятівного берега, освоювати нові простори, починати вибудовувати достаток і затишок для своєї родини, проливаючи піт, а іноді сльози, і широко всміхатися напоказ, аби вороги не раділи твоїм поневірянням і стражданням.

То може, непотизм — це не так уже й погано? Адже простий селянин, який вирвався в чуже велике місто на пошуки успіху та достатку, — це позитивний творчий ресурс, який рушить до прогресу не лише самого татарина, а й об’єкт застосування його сил. Приїхавши на велике будівництво, де платять гарні гроші, і, освоївшись із роботою, Нігматулла Ахметов починає думати, що непогано зв’язатися з родичем або другом із Татарстану і запропонувати тому спробувати себе на цьому будівництві. Гуртожиток дають, гроші платять непогані — чому б не покликати Бахтіяра з Даміром? Хлопці роботящі і кмітливі, таким просто робота на об’єкті знайдеться, обидва і на тракторі, і на вантажівці зможуть упоратися. Не підведуть ні самого Нігматуллу, ні начальство, ні себе. Отак найчастіше й виростали татарські діаспори у різних кінцях країни, а іноді й поза її межами. Принцип залишається непорушним із часів Великого Булгара: лайся зі своїми вдома, а в чужій стороні допоможи чим можеш. І маєш право чекати такої ж допомоги від інших татар, зокрема від друзів і родичів облагодійленого земляка.

Ну і що ж поганого у такому непотизмі? Відповідаю! У ТАКОМУ — нічого поганого, окрім хорошого. Але, на жаль, існують інші його форми. Там ідеться не про допомогу землякові, а про пропихання родича, іншої «потрібної людини» на тепленьке місце перед носом у тих, хто цього місця набагато гідніший і давно його заслужив. Такий непотизм до жодного прогресу вести не може, він призводить лише до загнивання та розвалу організації, установи, будь-якої структури — аж до цілої Республіки. «Непотизм» у наших сучасних татарських реаліях часто набуває саме такої порочної форми.

Читаємо татарські новини та дізнаємося, що ректором Казанського університету призначають Ленара Сафіна — того, хто нестиме універу проблеми (і вже приніс) та неприємності. Але це нічого, адже Мінніханову з Сафіним це приємно й до вподоби.

Казанський федеральний університет відключили від Microsoft. Тепер студентам і викладачам недоступні Microsoft 365, OneDrive, Microsoft Teams і навіть електронна пошта. Крім цього, з вишем відмовилися співпрацювати іноземні виші, зокрема з Чехії та Німеччини.

Студенти протестували проти призначення по блату Ленара ректором, але їхній протест швидко здувся, адже його дочка Сабіна — дружина племінника самого гауляйтера Мінніханова. Обидві дитини Сафіна жодного дня не навчалися в татарстанських навчальних закладах, але навчалися у Швейцарії й Англії. Якось новоспечений ректор санкції переживе, його особисто вони не сильно турбують.

А студентські протести… Останній, пам’ятається, у Казанському універі організував ще молодий студент юрфаку Володя Ульянов у 1887 р., за що його зі знаменитого ВНЗ і вибили!

Нині студент уже не той пішов, справжніх буйних мало, як співав В. Висоцький! Та й Мінніханов не так церемониться, як російський цар наприкінці позаминулого століття. У Володі вистачило тоді сміливості сказати пророчі слова про «стіну царської влади»: «Вона гнила — ткни і розвалиться!» Сьогодні, на жаль, таких «безбашенних» ні серед студентів Казанського університету, ні десь іще в рідному Татарстані немає, Путін усіх людей цієї породи, як блощиць, виморив. У нього свій, особливий непотизм на такі випадки передбачено. Не вірите — спитайте у Пригожина! Мінніханов про це знає. І намагається мовчки копіювати путінський наратив у кадровій політиці — так набагато спокійніше та вигідніше.