Не карма, а іронія долі? Нацист Мангушев, який виступав із черепом убитого українського військового з Маріуполя, отримав кулю в голову

Не карма, а іронія долі? Нацист Мангушев, який виступав із черепом убитого українського військового з Маріуполя, отримав кулю в голову

Вночі його у важкому стані доставили в нейрохірургію окупованого міста Кадіївка Луганської області з вогнепальним кульовим пораненням у голову.

Повідомляється про невеликі шанси на повне одужання. За характером поранення інформація від лікарів: зроблено з короткоствольної зброї, приблизно 9 мм, зблизька, потилично-тім’яна область, рановий канал ззаду вниз під 45 градусів.

Тобто поставили навколішки і вистрілили в потилицю. Схоже на страту. Ось тільки хто стратив? Українці? Тоді чому ж не добили? Російські чи проросійські соратники? Але чому? Жаль одне, з його черепа вже за старим тюркским звичаєм ритуальної чаші, як печенізький хан Куря з черепа князя Святослава Хороброго, не зробити – сировина для неї з дефектом. У росіян все так: як придивишся – браковане чи з дефектами, лайно, одним словом!

У карму автор не вірить, але вірить у іронію долі, яка іноді переростає у сарказм. Таке буває. Одна знайома автора якось купила у п’яниці на вулиці дорогу кришталеву вазу, поцуплену ним із дому, за принизливо смішну ціну, при цьому ще й збивши її наполовину. Спочатку, до речі, вазу запропонували автору, але він відмовився – просто стало шкода дядька, шкода його дружину, для якої ваза – цінність і, можливо, гордість, подумалося – наша чоловіча справа така… Може, і самому доведеться перехожим на вулиці своє барахло продавати … Коротше кажучи, через три роки з цієї вази з квартири цієї знайомої вкрали всі накопичені нею долари, тисяч 12-13, якщо пам’ять не зраджує. Та хіба це карма? Хіба може її величність Доля переслідувати нещасних жлобів на кшталт тієї моєї знайомої чи позера та дармохвала Ігоря Мангушева? Для Долі займатися такими дрібницями западло. І добре, скаже вам автор, що цей шовініст-дармохвал на естраді тримав у руках череп, і прилетіло йому рівно в голову, а якби про тазові частини міркував, то могла б смерть виявитися досить ганебною: на столі у проктолога з держаком від лопати в… Гаразд, коротше, не сподобив би його російський бог героїчної смерті.

Про власника горезвісного черепа ми нічого достеменно не знаємо – за словами Мангушева, він належав українському воїну, який загинув за свої ідеали та на своєму місці. За що помер Мангушев? За Росію? А навіщо тоді його шльопнули в тилу російських військ – схоже, що ж свої? Отже, вони або ідеали були різні, або хлопець ці ідеали зрадив. Ну, гаразд, чого там, буває. Одна річ стендап-коміка із себе розігрувати, а інша річ під артобстрілом у окопі сидіти. Може, десь і накосячив, дав слабину.

Не стали б ми з вами нічого про цю двозначну подію говорити і сміятися з чужого смертельного косяка, але, вибачте, а хто перший почав? Ми з чужим черепом на естраду не лізли і жартів не починали. Вибачте, треба думати, що робиш! Це автор не Мангушеву, це він каже всім росіянам. І про всяк випадок усім зацікавленим особам нагадує: є ще такий собі Мільчаков із СПбБ – ідейний російський нацист. Не забуваймо і про нього!

Напишіть відгук