Не грайте з державою в азартні ігри

Я думаю, шановні земляки, що ви не діти, і давно зрозуміли: не важливо, хто, що говорить та обіцяє у політичних питаннях. Важливо, що РОБИТЬ! Для політиків будь-яка розмова, будь-який виступ — це як гра в карти. Він легко вибирає найкращу карту, щоби зробити вигідний хід, щоб не програти, щоб зміцнити чи, як мінімум, не втратити стійкого становища. Ставка у такій грі політиків — терміни й умови перебування при владі. До лампочки, що каже Мінніханов, погоджуючись на внесення змін до Конституції та відмовляючись від перехідного періоду! Він робить хід, що продовжує його політичний добробут у системі російської владної конструкції.

У 1992 р. весь народ Татарстану на референдумі висловив свою думку щодо суверенітету Республіки, що зафіксовано у її Основному Законі. А днями Президент Р. Мінніханов, довільно інтерпретувавши свої повноваження, прийняв рішення, що суперечить народному волевиявленню. Хоча оформлено було цей крок як «побажання трудящих», прийняте «на користь усьому татарському народу». Наші депутати Держради, зрозуміло, такий «фінт вухами» схвалили та підтримали. Але, прошу звернути увагу — не відразу.

З неприйняттям поправок до Конституції Татарстану було за ролями розіграно блискучу шулерську «розводку». Спочатку внесена пропозиція ніби «не знайшла схвалення» у згуртованих лавах депутатського корпусу — 8 стійких захисників народних інтересів висловилися проти. Але потім обдуреній громадськості пред’явили кінцевий хід політичної азартної гри. Ставка татарського народу в цій грі виявилася побита фальшивим тузом в останньому, визначальному колі: голосно був оголошений переможець, заздалегідь підготовлені промовці промовили хвалебні промови, від імені всього народу в ЗМІ виступили підгодовані журналісти, а народ… Народ, як уже часто бувало, змушений був проковтнути запеклу владну брехню мовчки. Ну, а що робити, не йти ж на барикади через цей неприємний епізод у політичному житті Республіки Татарстан. Те, що татари втратили суверенітет і громадянство, це ж у побуті не помітно, адже можна жити далі… І по «ящику» кажуть, що це нічого, це нормально. Як у старому радянському анекдоті. Якщо командир посилає підлеглого до «такої матері» та погрожує згноїти на гауптвахті, то замполіт повинен пояснити рядовим військовослужбовцям, що керівництво звернулося з пропозицією тимчасово відійти на деяку відстань і не заважати заходам, котрі проводяться для загальної користі. Ось так наші ЗМІ все татарам і пояснили, все, мовляв, для вашого ж, дурното, блага.

Прислухаючись до аргументів офіційної Казані, що ллються широким потоком з екранів центральних і місцевих телеканалів, татарин, укотре, проти своєї волі виявився втягнутим у азартну інформаційну гру з владою. Але, як відомо, грати з державою у такі ігри дуже небезпечно, а виграти неможливо! Козир бубна до середини гри може раптово, волею влади, змінитися на чирву. І не гарантовано, що до кінця партії він не стане, знову ж таки, хрестом. А якщо простий татарин із народу почне, попри сподівання, за картковим столом вигравати, то, з великою ймовірністю, виявиться оголошений шулером, і взагалі ворогом. А стане рипатися — отримає від «партнерів» за своє «шахрайство» удар нацгвардійським канделябром по голові. А слідом від нещасного татарського «картіжника» ще вимагатимуть сатисфакції, але не на дуелі, як раніше було заведено, а через суд. А він у нас, ви самі знаєте, «найсправедливіший і найгуманніший суд у світі». Якщо не вірите, можете у Р. Кашапова запитати, він цю істину на своїй шкурі добре відчув.

Шановні земляки, не варто забувати головне правило, здатне вберегти вас від фіаско у грі з такими партнерами, як Раїс і Держрада Республіки Татарстан. Правило те, що й 500 років тому: не сідати з ними грати, не робити ставок і не брати карти до рук. Обдурять як раз та два! Обдурять, а потім ще винним виставлять. На те вони й шулери, хоч і займають високі кабінети у Казані.