Не думай про проблеми звисока

«Під час ходьби не задирай високо голову, а дивися під ноги: по-перше, думатимуть, що ти скромний; по-друге, можеш що-небудь знайти; а по-третє, ніколи не спіткнешся!»

Поранений звір може в люті наробити страшних речей і завдати багато шкоди і ворогам, і друзям. Його атаки слід прогнозувати та прораховувати, а потім використати момент – устигнути вирватися з чіпких лап агресивної тварини в хвилину найбільшої її слабкості. Якщо ми цього не зробимо, не реалізуємо довгоочікуваний шанс на національний суверенітет, то історія може нам цього не пробачити і другого такого подарунка не надати.

Росія наразі слабшає через об’єктивні причини: війна, санкції, пригнічена демографія, технологічне відставання, міжнародна ізоляція. Тут же і геополітика, яка не сприяє процвітанню. Одна велика держава (США) – явний ворог, друга (Китай) – хитрий попутник, який використовує тебе як ресурсну базу. Друзів майже немає. У друзях, як писав поет, «разнообразные не те» – країни-ізгої, на кшталт Ірану… Особливого розмаїття в перспективах для нинішньої Росії немає. Знищити Україну і нав’язати всьому світу своє розуміння порядку речей, коли правий сильний і всі повинні з цим змиритися, навряд чи вийде. Світова цивілізація під таким не підпишеться! Доведеться звірові сховатися в барлозі і гарчати звідти на весь світ.

Багато татар і башкортів сьогодні заколисані невимогливим російським комфортом і намагаються не заглядати далеко вперед. А всякі думки про можливі катаклізми і труднощі перехідного періоду ховають кудись глибше, побоюючись втратити навіть те небагато, що мають. Чи правильно це? Сумніваюся! Хвиля політрепресій, що прокотилася Росією останніми місяцями, особливо виразно вказує на прикмети наближення «37-го року» – розправи над незгодними, драконівські тюремні строки, електронні повістки у «військове рабство з перспективою швидкої смерті», безальтернативний ідеологічний порядок денний… Заради своєї безпеки звірюка в барлозі пожиратиме власних дітей без жодних докорів сумління. Ми йдемо в бік Куби, Нікарагуа з Венесуелою чи Північної Кореї з Іраном. Загальновідомо, що ці країни фінансовою і політичною стабільністю не вирізняються, життя простих громадян там важке, мізерне, та й просто небезпечне.

Хочеться висловитися про другий варіант розвитку подій для нашої країни в найближчому майбутньому (три – п’ять років). Якщо РФ вдасться стабілізувати фронт з Україною, залякати тактичною ЯЗ демократичні країни, продовжити терміни свого вмирання завдяки підтримці від таких самих «відморожених» союзників, то становище з правами людини в країні все одно буде воістину жахливим, а життєвий рівень громадян – перманентно знижуватися. Прихильність до нинішнього комфорту вилізе і для етнічних росіян, і для корінних народів, що називається, боком!

Коротше кажучи, потрібно бути готовими рятуватися, рвати з імперією і відстоювати свої права в боротьбі. Це найправильніше рішення на даному етапі. Але підготуйтеся до того, що боротьба триватиме і після гіпотетичного здобуття суверенітету. Хочу засмутити відвідувачів форумів на Телеграм-каналах: насамперед потрібно буде думати не в історико-етнографічній парадигмі, не про повернення «історичних споконвічних земель», не про те, що було раніше – татарське яйце чи башкортська курка. Доведеться займатися важкою і невдячною справою – державним будівництвом, зосереджуючись на виживанні в нових важких економіко-політичних умовах.

Приготуйтеся побачити: підприємства закриваються – як виявилося, значна частина з них була замкнута на військово-промисловий комплекс РФ. Зараз у РТ і РБ скільки підприємств працюють на оборонку? Хто утримуватиме ці державні заводи-гіганти? Цілком імовірно, що більша їх частина помре. Решта підприємств зупиняються через розрив виробничих зв’язків: вам не постачають сировину для випуску вашої продукції, а ви, своєю чергою, не можете відвантажувати своїм суміжникам замовлений і випущений продукт. Простіше кажучи, в один прекрасний момент закривається ВСЕ – всі заводи і фабрики опиняються без сировини, без замовлень, без обігових коштів! У держави немає грошей на виплату зарплат, пенсій, допомоги. Все потрібно буде налагоджувати заново. Ліквідувати цілі галузі економіки, які виявилися неконкурентоспроможними і непотрібними в новій державі. Виробляти процедуру банкрутств. Організовувати систему тимчасового працевлаштування для безробітних. У таких умовах кожен починає виживати, як може.  Хтось займається човниковою торгівлею, хтось будує свій «манкі-(мавпячий – англ.)бізнес» на ринку, хтось торгує на узбіччі з табуретки, хтось розводить курей на балконі чи тримає козу в квартирі, незважаючи на обурливі крики сусідів… Хтось піде в бандити й буде грабувати своїх же земляків, ні з чим і ні з ким не рахуючись… Із цим теж доведеться організовувати боротьбу: реформувати поліцію, суд, прокуратуру і т.д.

Надія на нові ринки для вироблених товарів і «скарбів надр», що видобуваються на продаж, не завжди збувається. Частіше відбувається навпаки – ви втрачаєте колишні торговельні зв’язки і не можете встановити нові, сильні бізнес-гравці вас женуть як небажаних конкурентів.

Естонці після розвалу СРСР, на зорі своєї незалежності, дали повне громадянство директорам великих підприємств, хоча це були росіяни, та ще й колишні комуняки. Йшлося про виживання цілого народу і відродженої молодої демократичної держави. Вони були реалістами, змогли піти на драматичні й непопулярні кроки і тому вижили. Естонія вступила до ЄС і оборонного союзу НАТО і сьогодні пожинає плоди своєї політичної сміливості, прагматичної мудрості та зусиль із пошуків свого місця на світовому ринку.

А нам уже зараз варто було б відкинути мрії про «аристократичний Башкортостан для башкортів» і «татарський Кувейт». Арабські шейхи йшли до свого нинішнього багатства десятиліттями. І багато в чому їм просто пощастило, збіглися тренди на запит нафти і на її пропозицію. Якщо і нам так пощастить, це чудово, але будьте реалістами, тверезо погляньте на свою економіку. Оцініть свої ресурси: фінансові, людські, промислові, сільськогосподарські, освітні, політичні (тут ще раз можна обміркувати проект Ідель-Урал – разом виживати простіше). Подумайте про перспективи утримання на плаву соціальної сфери, захисту найбідніших верств населення і соціально неадаптованих осіб, функціонування системи охорони здоров’я та освіти. У разі здобуття незалежності завданням буде не забирати землю в сусідів, а організувати нормальне життя на вже наявній. Наших революційних мрійників потрібно трохи повернути до прагматизму, змусити дивитися під ноги.  А то ж пенсіонери «кришталевих замків» не зрозуміють і без пенсій довго терпіти не стануть – обмажуть прожектера дьогтем, виваляють у пір’ї і проженуть… Це зроблять і російські пенсіонери, і татарські, і навіть башкортські. Вони забудуть про суперечності, про соціалізм, про Великий Туран, про Гейропу, про Приволзьку Швейцарію… Та їх і звинувачувати важко, їм буде дуже хотітися їсти. А питання фізичного виживання загострює емоції!

Простому татарину чи башкорту в селі, в моно-містечку, навіть у столиці, раджу зрозуміти: проблемні часи для Росії неминучі. Готуйтеся до них, а лідерами обирайте людей, які пропонують конкретні кроки і важкі рішення, легких відповідей на важкі питання не буває! Автор у цьому випадку орієнтується на тверезомислячих політиків-реалістів: Р. Кашапова й А. Абдрахманову – представників Незалежного Уряду Татарстану, Р. Габбасова – лідера башкортського національно-демократичного руху. Також автор є прихильником концепції Федерації народів Вільного Ідель-Уралу.

І ще, дорогі земляки, не чіпляйтеся за російську «надійну пайку», вона буде скорочуватися і стискатися. Якщо просто чекати повернення колишніх часів, то і з голоду можна буде померти. У кращому становищі опиняться ті, хто зможе швидше за інших прийняти важке рішення і перестати чіплятися за віджиле.