«Ми прийшли дати вам свободу…»

Не знаю, чи жителі окупованих територій України розуміють, що альтернатива, яку вони надають російські сили, — це не «Україна чи Росія», це «Україна чи Абхазія».

Відповідаючи на сакраментальне запитання «пацієнт радше живий, ніж мертвий, або пацієнт скоріше мертвий, ніж живий» щодо таких територіальних утворень, як Абхазія, Південна Осетія, Придністров’я, всі ми повинні розуміти роль, визначену господарями з Москви — залишатися в напіврозваленому, напівживому в економічному та політичному відношенні стані до кінця своїх днів. Жити жебраками та залежними від Росії, на чолі з бандитами, які отримали від Путіна мандат на кримінальне годування з цих територій в обмін на відданість. Я досі не розумію, чому ще Москва не гребе звідти на повний хід мобілізаційний ресурс для війни в Україні. З Придністров’я мобіків так просто в російську армію не переправиш, а з Абхазії з Південною Осетією цілком реально. А головне — жодна собака не гавкне!

Коли мої не дуже розумні опоненти з України, непідконтрольної ЗСУ, починають пропонувати до розгляду варіант замирення з Росією, то я згадую Абхазію — адже саме ця республіка може бути реальною моделлю відродження розореної економіки у разі остаточного мирного вирішення українського питання.

Доля стикає нас із різними людьми, і я серед своїх контактів знаходжу одну людину незрозумілої етнічної приналежності і з набором громадянств різних країн СНД, такого собі авантюриста низової ланки, що хитається просторами колишнього Союзу в пошуках гарного заробітку і недорогих задоволень, подібно до перекоти-поля. Остання моя розмова з «шукачем прохолодного життя» відбулася року 2020-21, коли він повернувся зі збору мандаринів в Абхазії. Його розповідь про країну виглядала дивною — скарги на розрив між очікуваними заробітками і реальними грошима подавалися з роздратуванням, а похвали нічного життя в Сухумі — із захопленням і схваленням. «Героїн можна купити просто на набережній, ціна цілком доступна! Повії з усієї СНД — і такі, і такі, і такі. Коштують ось стільки й стільки: за це стільки, а за таке — ось стільки. Місцеві бандити можуть запросто гоп-стопнути (пограбувати), але я завів знайомства серед хлопців, виставив галявину і мене не чіпали…» — розповідав мій візаві. На питання про стан інфраструктури він зі сміхом порівнював «столицю» самопроголошеної республіки з корівниками, що розвалилися, поросли бур’яном. Сьогодні, напевно, він би порівняв зі зруйнованим українським Маріуполем чи Соледаром.

Я тоді ще подумав: «Хай мине мій Татарстан така доля! Може, справді, не варто й розпочинати боротьбу за суверенітет?» Зараз я розумію, що моїх земляків усе одно женуть на забій на непотрібній їм війні, економіку республіки знекровлюють витратами на гонку озброєнь, а національну пам’ять стирають імперсько-мілітарною пропагандою. І що попереду у РТ — ніхто точно вам не скаже!

Тому новини про відправку російських пенсіонерів до Абхазії я розглядаю як спробу реанімувати дохлу абхазьку економіку, хоча їй це навряд чи допоможе. Що Абхазія, що Південна Осетія, що Придністров’я, всі ці проросійські анклави, виразки на тілі Сакартвело та Молдови, тупикові відростки Імперії ніколи не піднімуться на ноги — Росія не дасть. І водночас, без російських багнетів вони жити не зможуть. Зараз це — вогнища злочинності, наркоманії та проституції, які приваблюють покидьків з усього колишнього СРСР. Така ж доля чекає і на окуповані райони України, якщо, не дай Боже, ЗСУ їх скоро не звільнять. З таких територіальних утворень усі намагаються втекти швидше, ніж пропасти в лихоліття. Модель для упокорення непокірних відпрацьована Москвою майже бездоганно.