Кров і віра

Видно, несанкціоновані мітинги все-таки інколи санкціонують! Інакше як би наважилися «білі» росіяни зібратися та протестувати проти будівництва «бусурманської» мечеті у себе в місті? Хіба мечеть у російському місті дозволена?! Ніколи! Не допустимо! Грудьми станемо! Пластом ляжемо на шляху будівельної техніки! Нізащо! Азіати й інші магометани мають знати своє місце! А якщо впиратимуться, то ми їх усіх врятуємо від мороку мусульманської віри, силоміць урятуємо, як українців від нацизму рятуємо!

Намагаюся зрозуміти… А чому не можна будувати мечеть у країні, де мешкає величезна кількість мусульман? От просто й коротко поясните мені? 

Ми що, другого ґатунку люди? Так скажіть про це відкрито, розкладіть по поличках. Так, мовляв, і так, от до цих вам можна, а сюди не лізьте, рилом не вийшли. Тому що чурки ви вузькоокі, чорножопі мавпи тощо. Ми все зрозуміємо! І те, що ми для нашої країни є неповноцінними. І те, що це ніколи не зміниться. І те, що нас бояться представники влади через нашу азійськості та їхньої ксенофобії… Ми все зрозуміємо, і зробимо правильні висновки: нам із вами, нацистами, не по дорозі. Потрібно якнайшвидше відколюватися від вашої расистської Імперії і будувати свої національні республіки. 

І найперше – не ходити на непотрібну нам війну в Україні, не вмирати там за тих, хто нас не вважає людьми. Україна нам поганого нічого не зробила, і там мусульман не цураються і не зневажають.

Я от дивлюся іноді на всі наші пропагандистські ролики, не виключаючи й спрямовані на стирання національної ідентичності, і думаю, що нам, усім мусульманським «вузькооким чуркам» та «обрізанцям» цілком можуть колись і іспит на лояльність «білим господарям» влаштувати. Витримаєш – пройдеш нагору, не витримаєш – відправишся на перездачу, точніше, на додаткову обробку до згоди з офіційними принципами русского міра. Ті, хто вже вдало склав такий іспит, стають долученими до спільноти управлінців, щасливих високопоставлених слуг режиму. Потрапляють у свого роду російську шовіністську номенклатуру. Щоправда, не відразу. І завжди не до кінця – розріз очей і колір шкіри не зміниш. 

Легке презирство до тебе завжди залишається. Але Білий Начальник після прояву вірнопідданства і старанності може почухати відданого «русскому міру» монголоїдного підлеглого за вухом, поплескати по холці і сказати: «Молодець, Манкурт, хороший пес. Хороший! Гуляй поруч із господарем!» І дасть відданому псу шматочок цукру. І зможе захистити, якщо десь кольоровий слуга дав маху та порушив закон, адже відданому напіврабу можна дозволити трохи більше.

Охочих стати здобувачами права скласти іспит манкурта хоч греблю гати, на жаль. Узяти тих самих учительок у татарській школі, що вимагали від дітей скидати руку (зігувати) під слова «Я русскій!» із пісні Шамана. Від усього татарського вони вже давно відмовилися і дивляться у бік Москви, яка обіцяє ситне та спокійне життя. Ймовірно, і для дітей вони щиро бажають такого ж вибору – «зішкребти з себе мусульманську нечистість» і жити за чужими поняттями, але із задоволенням і перевагою допущених до годівниці.

Я вже писав, у чому може полягати остаточний іспит на «російськість» – він, у принципі, зовсім не складний. Не треба навіть батькові з матір’ю горло перерізати чи якось інакше ставати Павликом Морозовим. Просто треба поїхати в рідне село, в… мало не написав «рідний»… Який він, до шайтана, рідний, ти вже давно його зрікся і намагаєшся ніколи при росіянах про нього не згадувати. Так ось, поїхати до авила, де ріс і ходив до школи, піти на старий мусульманський цвинтар, де лежать твої предки, твої дідусі та бабусі, які так любили тебе і завжди балували гостинцями… знайти найдорожчу твоєму серцю могилу і тричі сказати: «Я росіянин/ка! Я росіянин/ка! Я росіянин/ка!», а потім плюнути на могилку. Все! Після цього ти вже повністю позбавлений такого неприємного тобі гніту неросійськості. І навіть якщо якимось чином іспит тобі не зарахують (мало що!), ти все одно татарином/кою вже не будеш. Можеш на радощах завити Кіпєловим: «Я свабодєн наяву, а не вво снє!»

Можеш іти прислужувати росіянам і далі, вже ніколи ніщо тебе не змусить сумніватися, якщо треба буде розтоптати земляка. Чиновник, силовик, учитель-пропагандист, солдат-агресор-убивця-ґвалтівник – подивися, які можливості перед тобою відкриваються! Забудь швидше про свою кров і свою віру, рвони вперед до привабливих вершин життя – воно того варте!