Краповий берет і орден Дерев’яного Хреста

Дозволю собі навести довгу цитату із статті «Елітні бійці Путіна. Кого саме втратила російська армія в Україні» на сайті «BBS News Україна».

Стаття взагалі рекомендована мною для прочитання «широким читацьким масам». Там є відповіді на багато питань російсько-української війни. До того ж (чим вона насамперед мене й зачепила) журналістка згадує про хлопців із Татарстану, які купилися на російську казенну військово-патріотичну романтику. Татарські батири і водночас окупанти й агресори, що мучать чужий народ у чужій країні. А ще й самі жертви дубоголових генералів, яким простіше загробити роту солдатів, але тільки не висловити своїх сумнівів у раціональності отриманих від вищого начальника наказів.

Починаємо читати: «За півроку війни в Україні російська армія втратила тисячі військовослужбовців. Оцінки щодо загиблих дуже відрізняються, але важлива не лише чисельність втрат, а й хто саме загинув. ВВС вдалося встановити, що Росія втратила понад 900 елітних фахівців, на підготовку яких пішли роки зусиль і мільйони доларів.

За оцінками як західних, так і російських експертів, загальновійськові підрозділи російської армії виявилися готовими до штурмових дій. Тому завдання, які зазвичай ставляться перед піхотою, довелося виконувати спецпідрозділам, морпіхам і десантникам.

Саме ці підрозділи, які традиційно вважаються елітою російської армії, зазнали відчутних втрат за шість місяців вторгнення в Україну. Загинули й десятки військових льотчиків. На думку експертів, компенсувати втрати всіх цих фахівців Росії буде проблематично.

Західні військові експерти наголошують також на цікавій деталі: в українській армії вже не залишилось офіцерів, які закінчили військові училища в СРСР. Там у керівництві командири та воєначальники, які пройшли перепідготовку при військових академіях у країнах НАТО, відпрацювали на НАТОвських польових навчаннях тактику ведення сучасних воєн, регулярно виступають учасниками військово-штабних тактичних ігор і подальших обговорень підсумків із залученням найкращих іноземних експертів. А в російській армії основний тактичний прийом не змінюється з часів ДСВ – «вогненний вал», дуже витратний і жорстокий для обох сторін спосіб ведення бойових дій. Метод Г. Жукова та М. Ватутіна – закидання трупами («Баби ще понароджують!»).

Тепер щодо Татарстану. Ось це, наприклад: «…станом на 01 вересня відомо про загибель 245 співробітників Росгвардії, більшість із них – бійці спецпідрозділів особливого призначення (спецзагони, СОБР та ОМОН). Майже кожен четвертий мав офіцерське звання. Щонайменше 16 загиблих росіян мали особливі відзнаки та носили краповий берет – професійну відзнаку найбільш підготовлених спецпризначенців, що є предметом виняткової гордості.

…Відповідно до відкритих даних, станом на 01 вересня найбільші втрати особового складу зазнав 25-го загону спецсил «Барс» із Казані. В Україні загинули 10 його співробітників, серед яких – два офіцери. Судячи з пам’ятника на території частини, за півроку війни в Україні загін втратив стільки ж людей, скільки за 10 років війни у ​​Чечні».

Знову обмірковуючи татарські жертви у цій не потрібній татарам війні, хочу висловити думки, що не дозволяють заспокоїтись. Хотілося б вірити, що всі ці юнаки чесно загинули в бою, отримавши свій журний уламок у голову чи кулю в серце. Цим вони хоч трохи спокутують свою дурість і нерозсудливість, які принесли тільки горе і їхнім рідним, і чужим матерям. Тим самим вони перервуть ланцюг безглуздих кроків на життєвому шляху й отримають свій жалюгідний орден Дерев’яного Хреста, і дай Боже, щоб вони не вчинили ніяких військових жорстокостей і злочинів, заборонених і засуджених Кораном і обтяжуючих душу правовірного мусульманина. Можливо, їхня сумна доля зможе когось навчити чогось.