Конституція – пісня тріумфальної демократії чи те, чого немає?

Це свято відзначається у республіці з 1992 року. Конституцію Татарстану було прийнято 6 листопада 1992 року на XII сесії Верховної Ради республіки. Пафосну фразу «створення цього важливого правового документа відіграло значну роль розвитку політичної системи регіону» важко спростувати. Але що зрештою? А які були сподівання, ви пам’ятаєте?

«Правові засади, закладені в цьому документі, стали запорукою розвитку регіону, а саме свято вже протягом 30 років уособлює повагу до історії, традицій і цінностей народів, які мешкають у Татарстані», – так мовить нам офіціоз. І чомусь одразу згадується «найдемократичніша у світі Сталінська конституція». Парадоксально, що вона і справді була чи не най-най у світі! Громадянам наділялося стільки прав, скільки мало яка влада у країні наважувалася запропонувати народу. Але «вождь усіх племен і народів» не боявся, відвалив прав і привілеїв по самі вінця – а чого боятися, ніхто цю конституцію виконувати не збирався. Зарубіжні юристи хвалили її за формальну завершеність і демократичність, але називали «нормативною» – виставлені рубежі права і свободи потрібні були як «орієнтир, якого треба прагнути». А слідчі в НКВС говорили підслідним, які наважувалися заїкнутися про Основний закон, простіше: «Конституція не для тебе, сволото, написана, а для мене!»

Але повернемося до сьогодення. Сьогодні в День Конституції Республіки Татарстан у Державній Раді відбувся круглий стіл на тему: «Конституція республіки – фундамент успішного розвитку сучасного Татарстану». У заході взяли участь депутати Держради РТ, вчені-правознавці, автори Конституції РТ.

Вчитуюсь у рядки казенно-патріотичних виступів: вихваляння «мудрого керівництва республіки», славослів’я особисто М. Шаймієву та Р. Мінніханову, рапорти про успішний розвиток сучасного Татарстану – «динамічного, спрямованого в майбутнє регіону з амбітними планами в економіці, освіті, створенні інноваційних виробництв». Коротше кажучи, повний набір ритуальної тужливої ​​та нудної брехні, від якої зуби зводить оскома. Єдине, що привертає увагу – фраза «за 27 років до Основного Закону республіки було внесено 17 змін, остання з яких – у липні 2012 року. Ті зміни, які вносилися до Конституції нашої республіки, випливали з ухвалених федеральних законів».

Яка користь у конституції, якщо її підганяють під вимоги федерального центру? Хочеться трохи змінити гарну цитату з нашого Основного Закону, наведену у виступі Голови Державної Ради РТ Ф. Мухаметшина: «Згідно з Конституцією республіки, носієм суверенітету та єдиним джерелом влади в республіці є її багатонаціональний народ», замінивши слова «її багатонаціональний народ» на «федеральний центр». У такому вигляді квітчаста фраза набуває логічного і закінченого вигляду. Як у армійському анекдоті: «Мене не колише, літають крокодили чи ні, мені головне, щоб відповідь була ОДНОВЗІРЦЕВА!»

Зрозуміло, ні слова про війну, ні слова про животрепетне – про вмираючу татарську культуру, мову, що зникає за непотрібністю, про фактичне безправ’я татар у боротьбі з російським шовінізмом і асиміляцією. Відвернувшись і замислившись, мимоволі уявляю себе тим, хто випадково потрапив на це урочисте зібрання державних мужів. Ось я піднімаю руку, прошу слова, ставлю питання про наболіле, про війну, про мову, культуру, намагаюся покликати до розуму і совісті, апелювати до конституційних прав, але чую у відповідь: «Це не для тебе, сволото, написано!» і прокидаюсь у холодному поту.