Ісламський фактор

Росія боїться мусульманських громадян РФ. По-перше, тому, що вони по-своєму люди ідейні та дисципліновані, шанують ісламських духовних авторитетів. А по-друге, тому, що, об’єднавшись на релігійній основі проти будь-якого рішення кремлівської влади, здатні завдати Москві дуже серйозних неприємностей. Ось і доводиться з одного боку загравати з мусульманами, а з іншого — боятися і постійно контролювати й обробляти їх у потрібному владі ключі.

Уявімо ситуацію, коли національно-визвольні рухи синхронізуються за часом і за ідеологічною, мусульманською спрямованістю. Приглушити такий рух буде важко. Малюю в уяві картину, коли після відвідування в Курбан-байрам мечеті та святкової молитви правовірні мусульмани не розійдуться додому, а з якоїсь причини підуть «дружним натовпом» у центр, припустимо, тієї ж Москви чогось вимагати (не кажу вже, якщо вимоги будуть політичними). Ото переляк буде в поліції! Адже лупити азіатів і кавказців гумовими палицями не вдасться. Спробувати вони, звісно, можуть, але щось мені підказує, що ці протестувальники не уподібняться до корінних москвичів, які відразу відступають на тротуар і починають байдуже знімати сцени «затримання порушників громадського порядку» на мобільні телефони. Радше вийде навпаки — як проллється перша кров, мусульмани попруть на ментів, як розлючені бики.

У державних республіках Поволжя спокій та мирнота — явище тимчасове, побудоване на апатичній байдужості до всього, що виходить за межі ситого спокійного побуту. Але якщо зачеплять мусульманських чоловіків і жінок, то тихі та ввічливі у побуті башкорти й татари реагуватимуть інакше, ніж москвичі та пітерці, вологодці та жителі м. В’ятки. А якщо поєднаються в протестах мусульмани різних народів РФ, то ефект залучення до боротьби раніше інертних прихильників Ісламу збільшиться багаторазово.

На жаль, ця споконвічна риса тих самих татар із башкортами — на удар в обличчя відповідати ударом — не використовується національною опозицією належним чином.

Контактів із вулицею опозиція не має. Хоча, наприклад, у тій же Україні на численних майданах і різних вуличних акціях помітною рушійною силою були футбольні хулігани, які концентрували навколо себе молодих пасіонаріїв, котрі перейнялися ідеєю національного відродження і не згодні пригинати голову під ярмо москалів. Чи є такі революційні башибузуки у башкортів із татарами? Впевнений, що є! І вони, як і українці, дуже нервово реагують, коли в їхню тарілку з шурпою лізе московит зі своєю дерев’яною розписною ложкою. Поки що ці хлопці з «посмішкою барса» влаштовують терки та розбірки на вулицях рідних міст і сіл через дрібниці, але, об’єднавшись разом для захисту поважаних у їхніх сім’ях та кланах постулатів ісламської релігії, можуть стати грізною силою.

Росія це все знає. Як і те, що не може сьогодні запропонувати мусульманам альтернативну ідею організації суспільства в національних республіках.

Проти ідеї ісламу, замішаної на вірі та любові до Аллаха, у Кремля жодних політико-філософських концепцій не заготовлено. Адже віра йде насамперед через серце людини, а потім уже через мозок. Тому і центральна, і місцева влада знає: їхня ідеологічна атака на мусульман Росії не спрацює, а якщо сильно натискати на контрпропаганду — все вибухне до шайтана.

Щосили ідеологічна машина Москви намагається пристосувати під свій інтерес уже наявні мусульманські структури: розставити свої креатури на керівні пости, витіснити ідейних правовірних мусульман пристосуванцями, купити, залякати, дискредитувати як «терористів», усунути у будь-який спосіб аж до фізичного.

Водночас влада намагається підкупити самих вірників. У хід ідуть не лише солодкі промови, а й «добрі» справи — будуються нові мечеті, відкриваються медресе, видається мусульманська література. Тут одне погано — що це робиться для полегшення контролю за правовірними й обробки в потрібному ключі. А справжньої поваги до релігії та віри Ісламу у влади національних республік немає й близько. Ніщо не заважає поліції увірватися (вдвадцятерох на п’ятьох) у мечеть, покласти всіх «мордою в підлогу» та провести «перевірку паспортного режиму». А потім затриманих із викрученими назад руками прилюдно витягти назовні та сховати в автозак. Хвала Аллаху, це хоч після намазу відбувалося в Хабаровську, але окупанти можуть і під час спробувати це зробити. Хоча ні, побояться, що таки прокинеться в мусульманських парафіянах образа, а потім лють, як реакція на приниження їхньої віри та їхніх прав. А як у Новочеркаську з дівчатами у хіджабах чинять?! Під загрозою відрахування з вишу змушують знімати. І роблять це, посилаючись на приклади такої ненависної московитам Гейропи. Ось же лицеміри! Так, в Україні теж були обшуки в російських церквах, але ніхто нікого на підлогу не валив, ногами не копав і не поводився, як бандит в уніформі. І скажіть, хто може стверджувати після цього, що мусульман у РФ поважають — тільки дурень якийсь. Бояться і водночас зневажають.

А ще мусульман використовують як гарматне м’ясо, безсоромно вигрібаючи із сільської глибинки азійських і кавказьких республік! Он у Кумукії нещодавно в’їзд у Новий Агачаул, розташований між Махачкалою та Каспійськом, блокували та «провели мобілізаційні заходи». Втрати ж потрібно поповнювати, мусульмани з сіл і аулів для цього дуже підходять, головне — влаштувати все правильно, щоб не мали можливості організовано протестувати.

І на фронті теж намагаються командири змішувати контингенти за принципом «поділяй і владарюй», щоб не дай Бог не зміцнилися земляки-мусульмани та не перестріляли шовіністів-росіян, які бикують навіть на війні. Їхня єдність тимчасова і випадкова, різниця культур відразу ж розкидає цих лихо-вояк по земляцтвах, по релігійних групах. Адже, по суті, що у них, у всіх цих чмобіків, спільного? Та нічого! Коли їх у полоні на допитах запитують, навіщо, чому, для чого — мукають, як телята, чи несуть нісенітниці, що викликає сміх і зневагу. Свідчень тому повний Ютуб, і видно, що їх ніхто до таких відповідей не примушує. Абсолютно чужі одне одному люди за вірою, культурою, етнічною приналежністю. Ну, чужі ж! Ті, хто знає насправді, як хто до кого ставиться і ким вважає. Не довіряють. Не товариші, не друзі. Просто з чиєїсь злої волі опинилися в одному окопі.