«Інші татари»

У Криму мешкають росіяни, українці, татари, кримчаки, караїми, греки, вірмени… І це ще не все. Поєднує їх те, що вони громадяни України, складова народу України. Народом Криму їх назвати не можна, це представники різних етносів, із різною культурою, звичаями, мовою. Оскільки Крим є автономним утворенням у складі України, то до жителів, які його населяють, застосовний термін «населення».

Власне, що мудрувати лукаво? Знаходимо Закон України «Про корінні народи України», читаємо:

«1. Корінний народ України – автохтонна етнічна спільнота, яка сформувалася на території України, є носієм самобутньої мови і культури, має традиційні, соціальні, культурні або представницькі органи, самоусвідомлює себе корінним народом України, становить етнічну меншість у складі її населення і не має власного державного утворення за межами України.

2. Корінними народами України, які сформувались на території Кримського півострову, є кримські татари, караїми, кримчаки».

Зрозуміло, що до корінних жителів півострова – киримли, кримчаків і караїмів – правомірно застосовувати слово «народ». Вони мають самобутню культуру, свою мову, свою ментальність. Для киримли кримська земля – це батьківщина. Тому що тут вони з конгломерату «племен і народів», яким були до ХV століття, перетворилися на єдину націю, створивши новий кримськотатарський етнос і утвердивши свою державність. Кримське ханство з XVI століття входило до складу Османської імперії як васал із правами широкої автономії. У XVIII столітті воно було анексоване Російською імперією.

Ймовірно, багатьом нудно буде знайомитися з усіма цими історичними подробицями, які легко прочитати у Вікіпедії. Та й тема нашої з читачем заочної бесіди не історія кримтатар, а нинішній їхній стан. Річ у тім, що Україна визнавала та визнає їх окремим самобутнім народом, а от у Росії їм сьогодні офіційно призначено вважатися національною меншиною. Виходить, киримли знову чужі на своїй батьківщині. Ну, а кого нині належить називати повноправними господарями півострова, ви, мабуть, уже самі здогадалися.

Росіяни в Криму, починаючи із захоплення Кримського парламенту 26.02.2014 р., особливо ні з ким не церемоняться, зокрема з татарами: затримання, адмінштраф, далі суд, тривалі терміни ув’язнення. Для особливо впертих і нетямущих – дещо гірше: тортури у місцевих відділеннях ФСБ та поліції, «превентивні обшуки» о шостій ранку як засіб залякування, викрадення та зникнення людей.

Україна теж, на жаль, не завжди була для кримтатар «лагідною матір’ю», особливо до 2014 р., коли ставленики Партії регіонів сперечалися й інтригували за право грабувати господарство й економіку республіки. Регіоналам було не до татар, їх просто намагалися відсунути вбік, щоби не заважали ділити землю, підприємства, бази відпочинку. Острів був для них ласим шматочком. У цей час проблем у киримли було хоч греблю гати: відсутність прописки, неможливість влаштуватися на роботу, відмова у праві на реституцію житла, бюрократичний локаут на будівництво житла та виділення землі, реальна бідність. А крім того, постійні конфлікти, які провокують представники російської діаспори, дискримінація на національно-релігійному ґрунті, яку підтримують і заохочують проросійські чиновники. Татари не здавалися і боролися всіма законними способами. І що характерно, ставку у політичній боротьбі вони завжди робили на націонал-демократичні партії України. Представники киримли були у складі парламентських фракцій ВРУ від тогочасної патріотичної опозиції протягом багатьох каденцій. Татари Криму підтримували обидва українські Майдани, а навесні 2014 р. допомагали триматися українським морпіхам і льотчикам, заблокованим у військових містечках російськими військами. Вже під російською окупацією виходили на акції протесту і не мовчали. Репресивна російська машина й окупаційний режим катком тиснули та тиснуть виступи татар, незгодних із анексією, по всьому Криму. І по всьому Криму вони мужньо продовжують приходити до будівель суду підтримати заарештованих, збирають усією громадою гроші на допомогу оштрафованим, морально та матеріально допомагають родинам засуджених.

Показовим є факт ставлення киримли до українців Криму, який мав місце в результаті гонінь окупантів на Українську церкву в Криму. Багато храмів було відібрано, закрито, відчужено будь-яким чином під будь-яким приводом. Коли православні українці опинилися просто неба зі своїми священиками, татари запропонували їм правити службу у своїх мусульманських мечетях. Так-так, це правда, так воно й було. Для мене більшого прикладу дружби та шляхетності не може й існувати.

У кримтатар за роки депортації, після всіх поневірянь чужими землями та територіями, добре відклалося в душі й у пам’яті – чужого горя не буває, а тому, кого спіткало лихо, треба по можливості допомагати. Кримсько-татарський політик Мустафа Джемілєв провів у місцях позбавлення волі 15 років, розпочавши свій шлях боротьби з виступами проти вторгнення радянських військ до ЧССР. Не міг миритися з чужим горем і зневаженням принципів гуманності. І таких татар у Криму достатньо. Зараз багато його земляків протистоять російському вторгненню вже в Україні – на жаль, серед них також є загиблі.

Чому ж казанські татари опинилися з іншого боку барикади у цій війні, а підняти голос протесту серед них наважуються лише нечисленні «білі ворони»?

Під час обговорення на інтернет-форумах реалій політичного життя Татарстану та місця в ньому російсько-української війни автору іноді трапляються коментарі, які викликають подив навпіл з обуренням. Окремі «тюркські патріоти» виступають із порадами, «як нам облаштувати Татарський Крим». Дають, як казав професор Преображенський, поради «космічного масштабу та космічної дурості». Та кримтатари вже давно визначилися з тим, куди і з ким їм іти, яку державу будувати, кого підтримувати, а кого ігнорувати! Тому закликаю російських «корисних ідіотів», а також ботів із російських фабрик тролів не витрачати сил даремно. Зі своїми порадами «боротися за створення власної Кримсько-татарської держави» або «з’єднуватися з братнім Татарстаном» вони неминуче будуть послані «за курсом російського військового корабля». Киримли на полові не обдуриш, на таку нісенітницю там ніхто не купиться. Вони чекають на прихід ЗСУ, очищення півострова від окупантів, повернення можливості мирно жити і працювати на благо своїх сімей і своєї батьківщини. А якщо Україна десь неправильно щось учинить, то вони боротимуться з цими порушеннями. Так, відстоюватимуть свої права. ВСІМИ НАДАНИМИ ЇМ УКРАЇНСЬКОЮ КОНСТИТУЦІЄЮ СПОСОБАМИ!