Іноді Ведмідь може бути Лисицею

Пам’ятаєте дитячу казку про двох недотеп-ведмежат, які не могли правильно розділити знайдену голівку сиру, поки їм не «допомогла» лисиця? Бідолашним ведмедикам усе здавалося, що головне лихо в тому, що в іншого шматок більший. Лисиця взялася допомогти. Вона зрівнювала-зрівнювала, поки не залишила жадібним братам по крихітному огризку. Проте абсолютно однаковому.

Іноді, вчитуючись і вслухаючись у суперечки татарських і башкортських лихо-патріотів, не можу позбутися враження, що ситуація чудово нагадує казку з дитинства. Скільки вже писано-говорено про непродуктивність… та ні, радше про шкідливість взаємних докорів для боротьби за права свого народу, але ні, раз у раз знову спалахують безглузді розбирання, взаємні закиди. Згадуються середньовічні образи – хто кого коли зрадив, обмусолюються вікової давності територіальні претензії – кому який шматок землі належить за правом споконвічної першості. З завзятістю, гідною кращого застосування, й одна, й інша сторона намагаються не так відстояти свої права, як спробувати хоч трохи ущемити права іншої. Певна річ, це всьому світу помітно та зрозуміло. Певна річ, ситуацією для своєї мети користується третя сторона. Та сама хитра та цинічна Лисиця з дитячої казки, що об’їдає двох простаків, які не вміють поглянути на себе і всю ситуацію збоку. Кому зараз дістається роль Лисиці, читачеві, гадаю, зрозуміло.

Яка мова давніша і яка від якої пішла розвиватися – ще одне животрепетне питання, вирішення якого далеке від розумного компромісу.

І одні, й інші диспутанти наполягають на умові, щоб їхня мова була другою державною в чужій республіці. Причому, якщо посадити татарина й башкорта за один стіл і дати обом однакове завдання – написати програму розвитку чужої мови у своїй республіці – то напишуть вони абсолютно ідентичні тексти. Але обмінятися цими текстами і використовувати їх на практиці – навідріз відмовляються.

Знову починається безплідна та шкідлива суперечка, що руйнує перспективи порозуміння і зменшує ефект від спільної боротьби за права тієї ж вмираючої рідної мови.

Але це мало кого хвилює. У планах на майбутнє дехто робить ставку на іслам, хтось сподівається на допомогу могутньої Туреччини. Що заважає повірити у власні сили та синергію від взаємодії із сусідами-тюрками-мусульманами – незрозуміло.

Тож! Уже писав і ще раз повторюся про своє бачення вирішення проблеми:

у територіальних питаннях – відмовитись від узаємних претензій. У цих розбираннях нічого набути неможливо, можна лише втратити. У крайньому разі – звертатися до міжнародного арбітражу, заздалегідь погодившись прийняти будь-яке його рішення;

у національно-культурних питаннях – залишаючись громадянином країни проживання, розвивати культурну автономію в межах діаспори: створювати свої школи, земляцтва, фольклорні ансамблі; шукати матеріальну та моральну підтримку у земляків-сусідів, відправляти здібну молодь до них на навчання, засновувати стипендії; нагороджувати авторів, які працюють у національно-патріотичному напрямі тощо;

у питаннях мови – державна мова у Татарстані татарська, у Башкортостані – башкортська. Башкортська мова для татарських башкортів – у школах як друга іноземна, поряд з англійською/французькою/китайською. Для бажаючих організовуються недільні школи рідної мови та культури. Аналогічно для татарської у Башкортостані. Євреї вже 30 років так діють на теренах усього колишнього СРСР, працює безвідмовно;

перестати вести розмови про організацію національної автономії, принаймні найближчим часом, інакше почнеться усобиця та кровопролиття. Щільність заселення та черезмужжя в цьому питанні такі, що по-мирному їх не подолати. Уявімо, як одні дорікатимуть іншим, що «нас мало і ви нас утискаєте». Інші скажуть «нас багато, ми на своїй землі, а ви приблуди і незаконно качаєте права». Лисиця, яка чуває поруч, підтримає обох сперечальників, а потім запропонує бути посередником… І всі успіхи попередньої боротьби підуть прахом.

Лідери татарського національного руху повинні перестати позиціонувати татар Башкортостану як троянського коня: ледь що – ми як влаштуємо референдум, та як покажемо всім вам! Аналогія неочевидна, але Татарстану варто перечитати історію Нагірного Карабаху та зробити висновки зі справедливого бажання Єревана мати щось більше, ніж діаспору. «Адже на заході Азербайджану величезні території, на яких споконвіку жили вірмени!» – чим закінчилася ця історія для вірмен, знають усі. До речі, також не без участі хитрої Лисиці. І нехай татар не бентежить порівняння саме з вірменами, а не з азербайджанцями. У цій історії вони гратимуть саме з тих позицій, з яких починали вірмени.

Порада братам-башкортам. Якщо ви справді бажаєте будувати політичну націю – а я вірю у щирість намірів Руслана Габбасова – вам необхідно ясно заявити татарам Башкортостану, що бути частиною башкирської політичної нації не означає відмовитись від свого національного «я». Татари у незалежному Башкортостані мають отримати можливість створювати татарські політичні партії, татарські організації та благодійні фонди, які захищатимуть інтереси татарського населення країни. Саме так живе цивілізований світ. Поле для дій обмежене одним табу – ірредентою, тим самим троянським конем, яким так люблять лякати гарячі татарські голови башкортів.

Проект конфедерації Ідель-Урал – це радше Євросоюз, ніж ОДКБ.

Немає сенсу розпочинати війну через перенесення кордону, оскільки кожен народ має всі без винятку політичні інструменти для чесної боротьби та конкуренції, аж до впливу на державну політику. Однак як впливати на цю політику – це вже рішення самих громадян Башкортостану, зокрема татар.