«Імперія завдає удару у відповідь»: нова атака воєнкомів

Основною зброєю Кремля завжди було те саме: бездушність і жорстокість щодо власних громадян узагалі й до солдатів зокрема. Те саме ставлення, що століттями сповідували і проголошували його полководці: «Баби ще понароджують!».

Польові військкомати (сьогодні ми бачимо такі самі на кордоні з Грузією та Казахстаном, тільки називають їх «мобільними») у роки ДСВ були потужним інструментом поповнення армії. Радянська влада за роки війни двічі зрадила громадян своєї країни. Уперше – кинувши їх без захисту перед гітлерівськими військами, що наступають, у 1941 р., а потім удруге в 1943 р., оголосивши тих, хто зміг вижити в умовах окупації, зрадниками, підозрюваними у співпраці з німцями. У села, що звільнялися, заходили підрозділи Радянської армії, і серед цих підрозділів обов’язково був той, що займається обліком та документуванням усіх осіб чоловічої статі призовного віку. З набраних тут же формувалися ударні з’єднання для проривів фронту на заданій ділянці. Цих нещасних хлопців навіть не перевдягали у військову уніформу – не було сенсу. Так і кидали в атаку у чорних сільських свитках. Я раніше не міг зрозуміти, про кого українці говорять «чорносвитки» (свитка – куртка, бушлат). Про які почти, чиї почти йдеться? Чи це вони про сувої – рукописи? Виявилося, це ім’я тих, кого не шкода послати на забій, але кому шкода дати формену шинель. Втрати серед цих «чорносвиткових солдатів» були страшні для загальноприйнятої стратегії й тактики ведення війни, але прийнятні для воєначальників російської військової школи.

Роки йдуть, але у Росії, по суті, нічого не змінюється. Усі «родові травми народу», як не намагайтеся сховати, вилазять назовні за першого ж ускладнення ситуації. Ось і сьогодні татарських, башкирських, чуваських, марійських і ерзянських хлопців так само женуть на забій, не зважаючи на втрати, як і вісімдесят років тому. Женуть, приносячи в жертву ілюзорним ідеям божевільного кремлівського Наполеона з палати № 6 Російського Федерального Дурдому.

«Укронацисти хочуть нас знищити, розтоптати пам’ять дідів, які дійшли до Берліна! Вони мріють завоювати Кармаскали та Аксубаєво, зробити нас європейцями та примусити до одностатевих шлюбів!»

Нісенітниця, ви скажете? Так, нісенітниця, в яку вірять не більше 20% мобілізованих. Інші зневажливо плюються, хтось сміється. Але ж ідуть служити! Ідуть! Не вірять, що можна сьогодні виправити становище, змінивши владу у своїх республіках. Що можна мирно жити на благо своєї країни, не захоплюючи чужу територію, не вбиваючи невинних і не гинучи самим. «Може, не вб’ють, виживу, повернуся – і все буде, як і раніше. А якщо я відмовлюся, тоді в’язниця, ганьба. Куди йти, як жити, не ховатися ж до кінця днів!»

Але поки що влада більше діє нахрапом, ніж вдається до сили закону. Адже порушених кримінальних справ «за ухилення» не так уже й багато, точніше – одиниці. Зате є багато прецедентів, коли, «наїхавши» на чоловіка, що підлягає мобілізації, військкомати в результаті виписують штраф у 3000 рублів і цим обмежуються. Мобілізаційна машина не справляється з роботою, сильно пробуксовує, іноді зовсім глухне. Тому головне для неї – відрапортувати, а там буде видно! Зараз не до прокурорсько-судової тягомотини, треба гнати вал і давати план. Адже вона працює не на кінцевий результат, а на звітність. Військкоматівський механізм зайнятий виловом російських чоловіків у мілітаристські мережі з широкими осередками, через які можна прослизнути й уникнути відправки в окопи. Можна залишитися живими! Як розповів один хлопець із м. Красноярська, який залучався до лав ЗС РФ: «Я заявив воєнкому, що в мене мати – українка, і що я не можу їхати вбивати когось в Україні, мені українці не вороги! Повістку не візьму!» Ось так узяв і відверто сказав. І що? Його оштрафували й відпустили.

На кадрах мілітаристської хроніки із призовних пунктів, що заполонили Телеграм-канали, ми останнім часом чого тільки не побачили, яких тільки роздери-душу-сцен не надивилися – і соплі, і крики, і прокльони, і п’яні пісні з танцями… Раніше про таке в народі говорили: «П’янка, хуліганка і бардак!» Але йдуть натовпом до автобусів, які відвозять їх у похмуру невідомість. А той красноярський хлопець просто пояснив, що не може їхати вбивати українців і повістку не візьме. І його не посадили за ґрати. Ви скажете, що ніхто не може гарантувати повторний виклик через деякий час. І тоді почнуть тягати по-серйозному. А я скажу, що це ще невідомо, коли буде. І чи взагалі буде? За цей час дехто з тих, хто промовчав і покірно поїхав на війну, вже валятиметься бездиханим тілом на українському полі або повернеться додому калікою на все життя. Тож є сенс спробувати відсидітися.

І, хлопці, не смішіть людей, не намагайтеся, маючи медичні протипоказання, приходити з повісткою у РВК і доводити воєнкому, що сталася помилка. Відразу ж загребуть – це закономірно у нинішній мобілізаційній компанії. «Гати в тісто і кисле, і прісне!» Якщо когось із тих, хто отримав повістки і з’явився на призовний пункт, і повертають, то це ще один доказ плутанини і метушні в організації роботи РВК. Коли молох війни не може проковтнути все, що відкусив, частину відкушеного може виблювати. Але апетит у нього ніколи не пропаде. Мета нашого президента і міфічного Молоха схожа: хапай усіх, до кого дотягнешся, кидай без підготовки на затикання дір на фронті, інакше може настати страшний кінець. У Путіна стан близький до істерики, потрібно рятувати власну дупу, хто ж за такого розкладу буде в тонкощах розбиратися?