«Хороші росіяни» — оксюморон?

Оксюморон — це стилістична фігура — поєднання слів із протилежним змістом, як «гарячий лід», наприклад.

Чи існує у природі таке явище, як росіяни, гідні поваги? Автор навмисно не використовує висловлювання «хороші росіяни» через його двозначність. А ось росіяни, які відкрито чи таємно висловлюються за зміну влади в Росії та припинення агресії щодо України? Чи існують такі і чи можна оцінювати їх позитивно? Звісно ж, такі є! Їх точну кількість ніхто не назве, оскільки якщо їх хтось офіційно порахує, то тільки для того, щоб репресувати. Небезпечних репресувати, а від такого підривного елемента убезпечити. На нашому Телеграм-каналі майже щодня з’являються повідомлення про арешти, викрадення, суди, розправи над такими людьми. Людьми, які йдуть проти течії!

Жителі Татарстану, Башкортостану, Північно-Кавказьких республік РФ, представники інших корінних народів Росії так само знаходять у собі сміливість висловлювати протест і доносити до оточуючих думки про помилковість обраного владою напрямку руху в нікуди. Навіть у нинішніх умовах, коли просто за слова незгоди, за висловлену вголос альтернативну думку саджають на ізувірськи тривалі терміни, корінні народи все одно народжують борців і сміливих виразників правди, для яких чужа брехня нестерпна, а своя абсолютно неприйнятна.

Політичні переконання та вподобання у цих осіб можуть бути різні. Когось у стан дисидентів приводить релігія, інших підштовхує біль за екологію, що знищується, треті приходять через приниження й образи внаслідок зіткнення з бездушною та жорстокою адміністративно-владною машиною. Зустрічаються борці, які ще вчора не думали ні про політику, ні про протести, займалися своїм успішним бізнесом, але змушені стати дисидентами після того, як у них бізнес по-розбійницькому «віджали». Іноді серед них зустрічаються люди з анархічними поглядами, сформованими на основі емоцій, без чіткої світоглядної позиції… Але загалом такі «незгодні» є, їх завжди можна знайти поряд, серед своїх друзів, знайомих, сусідів. І наше спільне завдання — постаратися зробити так, щоб ми змогли об’єднати сили, породити синергію та бути готовими виступати разом на захист здорових політичних рухів, підтримувати прояви політичної самостійності на місцях, не допускати ймовірного транзиту влади без участі найкращих представників народу та на основі демократичних принципів. .

Дуже хочеться якнайшвидше прийти до моменту радикальних змін, але… послухаєш відповіді росіян на питання про війну і мир, про майбутнє країни, котрі ставлять кореспонденти на вулицях міст-мільйонників середньостатистичним перехожим — і стає сумно… До катарсису російському суспільству, як до Місяця пішки! «Ми най-най, усіх переможемо, всі козли, ура, вперед!» Ну-ну, виходить, ще не заплатили повну ціну, отже, ще не дійшло.

Фашизм і нацизм із громадян тоталітарних країн після ДСВ виводили та витравлювали десятиліттями, а в нас навіть невідомо, чи настане час для таких процесів. Зрозуміло, що такі процеси проходять постфактум, коли колишній режим уже звалився.

Наша російська офіційна політрелігія з вірою в Єдиного Царя, в обраність Росії (а внаслідок цього — у її непогрішність і вседозволеність) поки що непохитна. Вона привчає росіян до того, що «їм можна все». Що мета збереження матінки-Росії у нинішньому вигляді виправдовує будь-які засоби для її досягнення.

Ось що каже американський ветеран війни в Іраку, доброволець українських Сил оборони Олександр Дрюке, який пережив російський полон, із його тортурами, знущаннями та приниженнями: «…в них дуже, дуже жорстока насильницька культура. І це не просто неповага до людського життя чи зневага до людського життя. Це відкрита злість до життя. І тому жорстокість, яку ми бачили, яку росіяни творили, не порівняти з поганими речами, які чинили повстанці в Іраку».

В умовах тотальної російської жорстокості — і байдужості до страждань окремої людини в побуті, і бездушності до інтересів маленької людини в політиці — знаходити і підтримувати в суспільному житті «гідних росіян» дуже важливо і потрібно. Вони навіть зараз знаходять сили бути чесними та сміливими, на кого, як не на них, сподіватися при творенні нового світоустрою у наших завтрашніх республіках?