Гірка доля чмобика

Гірка доля чмобика

У цьому гірка доля підневільних народів. Живеш начебто ситно, спокійно, мирно, не піднімаючи голови та голосу проти влади. Начебто все нормально – не рипайся і все тобі пробачать – і нетитульне походження, і расово-антропологічні відмінності, і національну «недокультуру». Але тут приходить непотрібна й незрозуміла тобі війна, і треба йти «віддавати борг», якого ти ні в кого не брав. Раптом приходить (правда, не всім) розуміння істинної ціни всього життя: ти просто видатковий ресурс імперії. Твоє життя та доля твоєї родини просто летять у топку.

Шкідливі думки, але це нічого, влада над цим недоліком попрацює. Тобі видадуть нову уніформу, особисту зброю, оточать уявним пафосом – урочисті промови, бравурна музика, напуття священнослужителів. Розкажуть, який ти герой, як почесно боронити свою велику батьківщину. А реальної оцінки всієї цієї мішури ти без тверезого цинізму дати не зможеш. Чому? Тому що привчений вірити імперській пропаганді, позиціонувати себе як вірнопідданого громадянина. Тебе заздалегідь підготували до такої ситуації, роззброїли, приспали. Одним словом, пошити в дурні.

Дай Боже, щоб до тебе дійшло хоча б на фронті, що розводять, як лоха, використовують, як гарматне м’ясо. До багатьох не доходить, починають самі собі розповідати, що так треба. Що якщо зовсім погано – то це тільки тут, у нас у батальйоні через поганого командира, а загалом ми йдемо правильним шляхом. Армія наша сильна, народ єдиний, генерали мудрі, а керівник країни геніальний і прозорливий.

Ворогами ти вважатимеш українців, нічим не винних перед тобою особисто, і ще деякі категорії співгромадян та іноземців – зрадників-ліберастів, котрі відкосили, дезертирів, литовців із поляками і, звичайно ж, американців (а як же без них). Ти потім усім розповідатимеш про американських чорношкірих солдатів на «абрамсах» і з посвідченнями ЦРУ на грудях, польських і румунських найманців. Супроводжувати тебе в боях буде пропагандистська накачка: неонацисти, розіп’яті хлопчики, страчені ворогом російські військовополонені з простріленими заздалегідь колінами та російські дівчата, розпиляні на циркулярці жорстокими бандерівцями. Накачка йтиме з двох боів: від замполіта та з дому – від рідних і близьких, яким усе роз’яснюють по телевізору Скабєєва з Соловйовим. Усі хлопці навколо тебе віритимуть, адже так трохи легше вимкнути в голові тумблер сумнівів. Усе нормально, все окей, події розвиваються, як треба, тільки перейти б в інший батальйон або на іншу ділянку, там, кажуть, трохи більше шансів вижити.

Начальство обіцятиме, що ось-ось, що треба взяти цей чортів населений пункт, а потім ворог посиплеться. Що вже підготовлено зміну мобілізованих, що на підході нове озброєння у достатній кількості, воно рішуче переломить хід операції, що перекинуть вагнерівців, а вони проломлять будь-яку оборону. Потрібно лише потерпіти.

Протестувати ніхто не стане, бо ніхто не дасть! Програма боротьби з відмовниками відпрацьована, діє майже стовідсотково: умовляння, потім погрози, потім узяття під арешт у нелюдських умовах, потім мордобій, а потім… те саме по другому колу, по третьому. І працює! Потрапити в СОЧі тобі не дадуть, тікати раніше треба було, а зараз куди ти подінешся з підводного човна!

Так що тримайся, брате, жени від себе крамольні думки. Якщо почнеш замислюватися, то можеш дійти до ручки. Жити на війні особливо страшно, якщо зрозумієш, як тебе обдурили. Тоді що? Тоді тільки розвертати автомат в інший бік – і ніякі кадировці тебе на фронті не втримають.

Напишіть відгук