Де взяти легітимність? Продовження

Після першої частини статті у деяких читачів виникли запитання – чи можлива перемога революції без збройної фази боротьби і чи є шанси народу на перемогу у збройній боротьбі.

Думка автора така: у Росії варіант кольорової революції можливий при збігу факторів піднесення національно-визвольного руху та настання загальної кризи в країні (РФ). Це буде найкраще поєднання умов. Якщо ж цього буде недостатньо і громадянські виступи придушуватимуться владою, то народ отримує право на адекватну реакцію у відповідь. На збройну відповідь громадян країни на силові дії режиму, які призвели до жертв серед мирних учасників акцій із відстоювання своїх прав.

Стороння допомога на етапі збройного протистояння є малоймовірною, можлива хіба що моральна підтримка. Ну, ще допомога окремих добровольців-волонтерів. Доки законним чином не зміниться режим і влада в країні, зовнішня допомога буде оцінюватися як «збройне вторгнення» або «пособництво терористам». Європа, США та Китай дуже обережні у питанні розвалу Російської Федерації. Тут кожен має свою гру. Тому потрібно бути готовими доводити у міжнародному медіа-просторі доцільність переформатування РФ у національні держави та реальність існування нового незалежного державного утворення чи союзу таких держав.

Спочатку – описані у попередній статті напрями боротьби – пред’явлення владі вимог та тиск вулиці на уряд для їх виконання. А щоби влада не вважала, що можна водити народ, який вийшов на вулиці, за ніс, можливе застосування безкровних акцій непокори: атаки на поліцію, військкомати, адміністративні установи, символи режиму (монументи та пам’ятники, які славлять успіхи колоніальної влади), вузли зв’язку. Поки що лише атаки, захоплення потрібно буде відкласти до вичерпання можливостей мирного діалогу з урядом.

До силової, збройної боротьби можна буде переходити, коли проллється кров громадянських протестувальників.

Влада повинна буде сама взяти на себе відповідальність за першу пролиту кров, за розв’язання цивільного збройного конфлікту.

Хоча влада зазвичай у таких випадках заявляє, що протестувальники самі себе вбивають.

Якщо говорити в рамках Ідель-Уралу, то простору для маневру у веденні збройної боротьби з’являється трохи більше.

Синхронність антиурядових виступів – сильна зброя проти сатрапів режиму. Координація дій – наприклад, татар із башкирами – помітно послабить щільність силового тиску у конкретному місті.

А якщо, дай Боже, у цей же час відбуватимуться масові мітинги на Кавказі чи в Республіці Саха (а ще краще, якщо відбуватимуться силові акції), то це розширить простір для можливостей мітингувальників.

На етапі переходу до збройного протистояння джерелами та донорами зброї для мітингувальників стануть поліцейські дільниці, відділи ФСБ, арсенали військових частин Росгвардії. Хоча насамперед у такій ситуації на руках у цивільного населення зазвичай з’являється мисливська зброя.

Адам Міхнік, один із творців польської «Солідарності», казав, що уряду потрібно час від часу приставляти до скроні «страйковий пістолет», інакше він не ворушитиметься.

У нашому випадку ця цитата може читатись так: народ має тримати владу, уряд за горло! Спочатку по-доброму, мирними способами, а потім захищати свої права зі зброєю в руках.