Чи буде Нова Росія фашистською?

У світлі нових віянь у російському державогенезі виникають питання, що хвилюють свідомість обивателя. Ось Великий Пу підписує указ про приєднання до РФ нових територій. Ось частина цих територій тут же, не спитавшись, іде назад в Україну. Ось придворний глашатай Пєсков озвучує нову доктрину збирання земель – «Заберемо стільки, скільки зможемо, але поки що самі не знаємо, скільки це. Радимося з населенням територій». У цей час у медіапросторі активно обговорюється гіпотетичний розпад Росії внаслідок розвалу механізму держуправління, ознаки якого вже очевидні – той же Кадиров, наприклад, який заявляє, що Росія, мовляв, велика і багата, але порядку, даруйте, немає. Тому він піде трохи відмінним від російської держави шляхом – мобілізацію не проводитиме, всупереч закону, прийнятому Держдумою.

Розліт думок про майбутній устрій «ПостРосії» широкий і різноманітний – від параду суверенітетів національних утворень до російського націонал-соціалізму ільїнського штибу. Так-так, зараз деякі згадують Івана Ільїна, який сто років тому пропонував реформувати державу в звичайнісіньку собі фашистську державку. Користуючись нагодою, оновлюємо у пам’яті біографію пасажира «філософського пароплава».

Ільїн Іван Олександрович (1883-1954) – російський філософ, письменник, публіцист. Народився у Москві, Російська імперія. Ідеолог Російського загальновійськового союзу. Гегельянець, один із ідеологів російського месіанства та фашизму, критик комунізму та колективного Заходу. Був у складі рейсів німецьких пасажирських пароплавів «Обербюргермайстер Гакен» (29-30 вересня) і «Пройссен» (16-17 листопада) 1922 року, які силою вивозили на Захід вигнаних із Петрограда до Штетіна понад 160 науковців, письменників, філософів, професорів вищих навчальних закладів країни. Помер у Швейцарії. Вплинув на світогляд російських правих мислителів і політиків, зокрема Олександра Солженіцина. Часто цитувався Володимиром Путіним.

Дехто цілком серйозно розглядає слова «пасажира» про неможливість реформування/фрагментації російського державного механізму: «Розчленування його було би небаченою ще в історії політичною авантюрою, згубні наслідки якої людство понесло би на довгі часи». Щось подібне ми, здається, чули від президента Путіна. Він говорив про «найбільшу трагедію ХХ століття» – розпад СРСР.

Чому так збігаються думки Ільїна та Путіна? Мені здається, відповідь проста: обидва фашисти.

Знову напрошується попутне запитання, чому в Росії, хоч би що вона будувала, завжди виходить імперія у фашистському варіанті?

Ті ж самі декабристи, бажаючи скинути царя і будувати нове суспільство, знаєте, що пропонували? Імперію без імператора, але з такою жорстокою централізацією, таким тоталітаризмом, так заточену на вистеження та придушення інакодумства, на експансію, що Муссоліні з Франком просто відпочивають. Тільки так! Держава на чолі з вождем, ідея національної винятковості, єдина державна релігія, культ сили, підпорядкування чи фізична ліквідація незгодних.

По-іншому, на жаль, росіяни й не вміють… Хоча сказати, що вони не пробували, не можна. Був Самозванець, який з’явився в Москві з поляками в Смутні часи. Намагався фантазер насадити основи європейських поглядів – його роздерла юрба. Був Олександр Перший Батьковбивця (той, що санкціонував фізичне усунення свого «татусечка» – імператора Павла Першого (ще одного, висловлюючись по-сучасному, напівреформатора-напівфашиста)). Потім ще був Олександр Другий Визволитель – найуспішніший російський цар. Настільки далеко просунувся у перетворенні російських соціально-економічних та адміністративних джунглів, що населення не змогло більше витримувати розгулу лібералізму та демократії західного штибу і благополучно відправило Визволителя на той світ. Ну, не терпить російське народне лоно пересадки донорських західних органів. Не приживаються, білкова несумісність, імунне відторгнення. І жодна гормональна терапія не допомагає.

Зараз за спиною нашого Президента стоїть партія війни, яка ставить на кін усе своє рухоме та нерухоме, моральне та матеріальне… Програш рівнозначний смерті! Ідеї ​​російського фашизму витають у повітрі й бачаться найбільш підходящою моделлю існування ПостРосії, що дозволяє врятуватися. У разі неуспіхів на фронті та загрози каскадного розпаду держави партія війни намагатиметься реалізувати сценарій побудови нового варіанта Росії – на думку автора, він може бути близьким до ільїнського.

Населення готове цей варіант «схавати». Адже не будуть йому говорити «будуємо фашизм»! Скажуть – щось нове, добре, народно-демократичне. Але лише «російське» народно-демократичне. Будьте пильні з цим словом. Якщо стануть натискати на російськість, значить, знову за рахунок татар із башкирами, за рахунок якутів, бурятів, тувинців, народів Кавказу…

Зрозуміло, їм не насправжки оголосять, що вони теж стовідсоткові росіяни, такі ж, як усі. Але це, щоб кинути їх у топку якоїсь нової війни або зробити сировиною для якогось нового соціального експерименту. І найвигідніші умови перетворення Батьківщини будуть запропоновані саме партією війни, що рятується від краху. Про те, що це фашизм, обдурені зрозуміють пізніше.

Тому нікому не віримо, нічого не боїмося, нічого не просимо. Готуємось брати все у свої руки!

І згадуємо Бертольда Брехта: «Радіти рано: ще живе нутро собаче, яке усю ту нечисть породило!» Це він про фашизм. І до Росії це також підходить!