Чому програв Колчак

Історія не терпить слова «якби», але, озираючись назад, можна побачити, які наслідки мало те чи те історичне рішення. Ми вже розповідали про те, які уроки нам дав Комуч, тепер поговорімо про Олександра Колчака — тим більше що він має безпосередній стосунок до Ідель-Уралу. Ось що про причини поразки Колчака написав «Регіон. Експерт».

Популярний у Білому русі «Верховний Правитель і Верховний Головнокомандувач Адмірал Колчак», безумовний монархіст, адмірал, не заплямований «гріхом Лютого», після приходу до влади проголосив три першочергові завдання:

1. Зміцнення та підвищення боєздатності армії,

2. Перемогу над більшовизмом,

3. «Відродження і воскресіння держави, що гине» (тільки після «перемоги над більшовизмом»).

Що означає бути монархістом після смерті царя й усіх його спадкоємців? Це означає, що Колчак був готовий робити тактичні кроки, йти на різні союзи, але стратегічно він хотів саме «повернути все назад, щоб усе було, як до революції». Це означає повернути царя, повернути Російську імперію. Цар уже вбитий, але необхідно зміцнити армію, щоб за допомогою цієї армії «перемогти більшовиків», «відродити державу, що гине» саме у формі імперії.

Саме відповідні монархічні настанови Колчака визначили всю подальшу історію.

…І тут у нашій статті з’являється Закі Валіді зі своїм башкирським урядом, вірними йому полками, з новою республікою, з газетою «Башкурдистан», яка починалася словами «Хай живуть Сполучені Штати Росії!». Валіді (Валідов) разом із білим отаманом Дутовим, КОМУЧем та іншими входив до антибільшовицької збройної опозиції. Ця антибільшовицька опозиція бачила Росію федеративною буржуазно-демократичною державою. Був час, коли в Оренбурзі сиділи одночасно три уряди: башкирський, казахський та уральських козаків. І ці уряди були об’єднані ідеями створення трьох республік — башкирської, казахської та козацької…

«До чого тут Закі Валіді, адже стаття про Колчака?» — саме таке справедливе питання може виникнути у читача. Справа в тому, що в книзі «Спогади» Валіді (випущена видавництвом «Кітап» у 1994 році) збереглися цікаві деталі подій, безпосередньо пов’язаних з одним рішенням Колчака, яке стало одним із ключових в історії Громадянської війни та всієї наступної історії. Отже, грудень 1918 року: «У посланні Колчака було категорично наказано розформувати війська Башкортостану та Казахстану, а мене й інших башкирських лідерів віддати до військово-польового суду. В одному з документів були висловлювання, спрямовані проти руху за автономію в Башкортостані, Алаш-орді та Туркестані».

Колчак направив таємний наказ Дутову про розформування башкирського уряду та знищення Башкурдистану. Інформація про наказ Колчака потрапила до рук Валіді, і він вирішив перейти на бік більшовиків, які, навпаки, обіцяли заснування Башкирської автономії.

Причинно-наслідковий зв’язок тут був таким:

1) Колчак дотримувався монархічних поглядів і хотів відновити Російську імперію.

2) Виходячи зі своїх поглядів, він вирішив заарештувати уряд Валіді та ліквідувати Башкирську республіку, оскільки в його розумінні Російська держава має бути унітарною.

3) У результаті Білий рух не лише втратив безліч боєздатних башкирських полків, а й отримав в особі цих полків ворогів, котрі почали воювати за більшовиків.

4) Казахи також через протидію Колчака створенню казахських військ і казахського уряду були змушені йти на союз із більшовиками.

5) Через союз уряду Валіді з більшовиками, як і необхідності казахів вдатися до такого союзу, розклад сил змінився, і Білий рух почав зазнавати поразки.

6) Як наслідок, Колчак із залишками відданих йому військ мав відступати на Схід. За вагоном Колчака йшов «золотий ешелон» під чеською охороною. В Іркутську чехословаки заарештували Колчака та видали повстанцям. Колчак був убитий 1920 року в Іркутську, отаман Дутов — 1921 року в Китаї.

Чи лишилося хоч щось, що не було програно Колчаком? Звісно ж, що ні. Колчак програв усе. Білий рух та антибільшовицька коаліція програли все. І це все було програно виключно через шовіністичні погляди Колчака, його бажання бачити Росію унітарною державою та викликану цим недалекоглядність. «Непохитність» зіграла з ним злий жарт. Колчак виявив «незламність» у питанні федералізації Росії, відмовивши корінним народам Росії в суб’єктності, зрадив своїх союзників у вигляді башкирського уряду Валідова, представників Алаш-орди, розпустив Комуч.

…Але ж існував зовсім інший сценарій станом на середину 1918 року: Колчак утримується від спокуси розпустити Комуч, не видає накази про розформування урядів Валіді та інших урядів, проголошує «Сполучені Штати Росії» як федеральну державу. Та сумна іронія історії полягала у тому, що адмірал побажав відродити імперію як «тюрму народів». І зрештою — сам опинився у в’язниці перед неминучою стратою… Чи витягнуть нинішні російські політики висновки з цього досвіду? Хотілося б сподіватися, але, на жаль, сьогодні навіть найпопулярніші емігрантські опозиціонери залишаються в ментальній в’язниці «єдиної Росії»…