Берәү кеше ялгышын күреп өйрәнә, берәү үзе ялгыша-ялгыша өйрәнә

Дозвольте навести цитату зі Звернення Ліги Вільних Націй до організаторів МКБ: «З повідомлень ЗМІ нам стало відомо, що на Мюнхенській конференції з безпеки (Конференції) слово нададуть групі російських політиків і громадських діячів, які претендують на владу в Російській Федерації. Їхні минулі заяви, а також поточний політичний порядок денний свідчать про глибоку зневагу до інтересів колонізованих народів, відмову їм у суб’єктності та принциповому небажанні вибудовувати конструктивний діалог».

На жаль, і Стара Європа, і США сповідують прагматичну, іноді до цинізму, політику підтримки сильного союзника і намагаються не вплутуватися в історії з підтримкою союзника слабкого чи надто радикального у своїх претензіях на свободу та суверенітет. 30 років (1974-2004) спокійного та ситого життя без воєн на своїй території західна цивілізація прожила, молячись на успіх, благополуччя та комфорт. У деяких представників європейського політичного істеблішменту за цей час склалося враження про непорушність такого порядку речей, а відхилення від нього сприймалися вже як щось екстраординарне, що потребує усунення та видалення неінвазійним методом. Статус-кво намагалися зберегти будь-якими способами сучасної політичної бюрократії: переговорами, умовляннями, ввічливими залякуваннями, фінансовими обмеженнями тощо. До рішучих заходів військового плану вдавалися дуже рідко, дуже дозовано. Причому переважно руками американців. За ці 30 років перед очима всього світу пройшли десятки західноєвропейських і північноамериканських політиків, які змагалися у здійсненні «реал-політік» у білих рукавичках.

Однак така політика не могла не викликати певної кризи в міжнародних відносинах, оскільки викликала в інших учасників політичного театру бажання скористатися демонстративною ліберальністю та толерантністю старенької Європи в компанії з дядечком Семом. Зіткнувшись із серйозними кризами, політики західноєвропейської школи і донині демонструють бажання запхати назад у тюбик зубну пасту, що вилізла не вчасно і не до місця. Наївно? Так, але як би їм хотілося, щоби все можна було повернути назад, коли ситуація складалася так вдало, коли були «мир, дружба, жуйка». Наприклад, прийняти план, подібний до запропонованого Президентом Франції М. Саркозі щодо виходу з російсько-грузинської війни 2008 р. Адже добрий був план, що дозволив легко і швидко забути про саму війну і продовжити «дружити» з агресором – Росією. А план Штанмайєра щодо врегулювання конфлікту на Донбасі? Теж дуже гарний був план, шкода тільки, що не вдалося його втюхати українцям, може, тоді все й розсмокталося б…

Тільки, ось невдача, ситуація чомусь іноді розвивається не за бажаним для таких політиків сценарієм. Клята війна в Україні сплутала карти багатьом. Наприклад, добра бабуся Ангела Меркель, яка вигодувала своїми грудьми агресивного російського Президента В. Путіна, досі не хоче визнавати своїх толерантно-ліберальних газово-маркетингових прорахунків у проведенні реал-політік. Те, що зараз Федеральний Канцлер Шольц відпрацьовує в газовій німецько-російській «дружбі» назад і постачає зброю Україні, яка б’ється за свою незалежність, можливо, вимушений крок із його боку.

Таких політиків, як Шольц, у Європі сьогодні багато. Логіка подій змушує їх робити непростий, але правильний вибір. Інакше можна опинитися в реально скрутний момент на самоті, роззброєним і деморалізованим перед лицем підступного і сильного у своїй безпринципності російського імперіалізму. Мюнхенська конференція з безпеки – один із потрібних і правильних інструментів для розгляду таких гострих питань міжнародної політики. Вона дозволяє, з одного боку, оцінити ставлення міжнародної громадськості до проблем збереження миру планети, з другого – запропонувати свої рецепти вирішення нагальних конфліктів.

Але як хочеться деяким політичним силам вирішити такі проблеми малими жертвами, як привабливо виглядає ідея мінімізувати ризики. Може, в бійці варто все ж таки бити не дуже сильно, щоб не розсердити супротивника до шаленства? Може, не допускати участі у боротьбі надто рішучих і радикальних бійців? Може, вибирати з противників агресора тих, хто зручніший для консенсусу? Як визначити міру занурення у річку війни, яким способом відкласти «на потім» остаточне вирішення гострого протистояння? Кого можна взяти у союзники у такій боротьбі?

З союзниками питання невирішене і хитромудре… Здавалося б, за логікою варто спиратися на найнадійніших ворогів свого ворога. Ну, а якщо ці союзники занадто завзяті, якщо вони вимагають дуже багато чого, якщо опираються планам швидкого усунення конфлікту і прагнуть остаточного його вирішення? Як тоді?

На жаль, організатори Мюнхенської безпекової конференції вирішили поки що не запрошувати представників корінних народів РФ, об’єднаних у Лігу Вільних Націй. Таке рішення можна було б ухвалити – як не є, це нові, маловідомі широким колам європейського та світового політичного істеблішменту особи, з несформованим до кінця реноме, але, даруйте, а інших немає. Якоїсь альтернативної групи виразників інтересів колоніальних і напівколоніальних народів Російської імперії взагалі не заявлено і не допущено до участі в Конференції. А запрошені російські опозиціонери жодним чином думки таких народів не озвучують, оскільки не сприймають їхньою суб’єктності і ставляться до них ледь не з презирством.

Дивна ситуація виходить! Європейці звикли враховувати думку будь-яких меншин, від національних і релігійних до фізіологічних (обмежені можливості, надмірна вага, хронічні захворювання) та сексуальних. Але сьогодні вони повністю відмовили в увазі активістам, які намагаються домогтися у європейців співчуття до актуальних проблем мільйонів корінних народів Росії, які пригноблюються у себе на батьківщині.

Якось це все в одне ціле не з’єднується! Порушуються не лише правила формальної логіки, а й основні юридичні принципи, що мають на увазі знаменитий Nihil de nobis, sine nobis («Нічого про нас без нас»).

Єдине, що хочеться сказати в такому разі: «Ну як же так, панове європейці! Небесно-болотного кольору у природі не існує! Якщо ви вибрали чисту небесну блакитність, то давайте дотримуватися свого вибору до кінця і для всіх. Інакше віри одна одній не буде! А можна ще додати: «Скільки можна тупцювати на старих граблях, намагаючись побудувати демократичну Росію, де всім буде добре, і вона з усіма буде по-доброму? Таке ніколи нікому не вдавалося зробити!»