Аллес фюр Русланд?

Аллес фюр Русланд?

Відправною точкою для опису моїх міркувань став цей пост на форумі «Вільного Ідель-Уралу».

«Коли росіяни намагаються довести, що вони проти Путіна, це виглядає якось так. Німеччина, 40-ті, Гітлер воює з усім світом. Рандомний німець, який живе у Німеччині: я проти Гітлера, але євреї, звісно, відстій; Гітлер, звісно, не має рації, але землі, які ми окупували, це наші землі й охочих відокремитися треба вішати; я проти Гітлера, але Гестапо все робить правильно; я проти Гітлера, але німці мають правити світом».

Хотілося б обговорити цю алегоричну аналогію. Почнемо з Німеччини.

У німців є наносне, те, що відійшло (націонал-соціалізм), і є стрижневе, те, що залишилося на всі часи – дисциплінованість, працьовитість, організованість, хоча я німців не ідеалізую.

Один мій український друг із м. Кропивницького характеризував свою батьківщину як край німецьких колоністів, котрі в’їжджали туди за часів цариці Катерини. Він називав мені кілька місцевих сіл (назви не збереглись у моїй пам’яті), колишніх німецьких колоній. І зі сміхом відзначав цікаву деталь: усі злодії, шахраї та конокради обходили ці поселення десятою дорогою, хоча будинків там не замикали. Закривали на цурочку, щоб було видно, є хто на господарстві чи ні. А якщо ловили, хто, наприклад, курку поцупив, то роздягали догола, обмазували дьогтем, посипали пір’ям, вішали на шию вкрадену курку і всім селом під улюлюкання стусанами та палицями гнали через весь «дорф»/колонію.

Під час Другої світової всіх цих німців інтернували до Казахстану чи Уралу, хоча деяким вдалося приховати національність і піти воювати – хто за Червону Армію, а хто за Вермахт.

Де з ким з інтернованих автору доводилося зустрічатися. Хтось виявив себе не дуже гідно, а хтось, навпаки, як чесний і надійний товариш і партнер. Других було більше!

Ще дещо про німців…

Якось давно авторові довелося їхати у поїзді на Ленінград в одному купе з інтелігентним і мудрим старим. Він прямував відвідати онука-студента. Розговорилися…

Старий розповів, як 1945-го його, 20-річного старшого лейтенанта-зв’язківця, призначили комендантом маленького німецького містечка. Незабаром надійшов наказ підготувати та провести відправку до СРСР якогось місцевого заводу, що чимало налякало його – молодий комендант чекав на саботаж із боку німців. А це, своєю чергою, загрожувало можливим звинуваченням його самого в невиконанні наказу, халатності, а то й у чомусь гіршому. І яке ж було його здивування, коли він побачив працівників заводу, які методично та старанно виконують доручене завдання. Він із цікавістю потай спостерігав за процесом демонтажу верстата, його розбиранням, упаковкою. «Німецький робітник акуратно знімав шестерню, акуратно змащував її солідолом, упаковував в обгортковий папір, прив’язував мотузкою бирку і так само акуратно вкладав у ящик», – розповідав мені мій мудрий попутник.

Одного разу він не витримав і прямо запитав у німця, чому той працює на свого ворога з такою акуратністю, і той відповів йому, що уряд може змінюватися, але порядок і праця повинні залишатися непорушними, інакше все не має сенсу.

Ветеран-зв’язківець розповів мені також, як він зі своїм ординарцем перевозив у сусіднє місто якесь громіздке телефонне обладнання. Чекати на потяги на вокзалі, на холоді, довелося довго, і вони зайшли до вокзального ресторану, залишивши свої скрині та валізи під вікном закладу – ну не тягти ж їх у приміщення, всередину. Поки вони пили свій чай і перекушували, до зали тричі виходив метрдотель (або господар) і питав, чиї це скрині під вікнами. Старлей відмовчувався, уникаючи можливих претензій і скандалу, поки втретє не пролунало запитання про приналежність багажу, і не було роз’яснення: «Зараз через станцію пройде ешелон із російськими військовослужбовцями, і ресторан не може брати на себе відповідальність і гарантувати збереження багажу, тому просимо прибрати речі чи забезпечити їм охорону!»

Не стану перехвалювати німців, знаю багато випадків, коли вони виявляли себе як запеклі нахаби та злочинці, і під час ДСВ, і після, у разі рідкісних у СРСР контактів із німцями з НДР і тим більше з ФРН. Але знову скажу про головне та другорядне – основа у них залишилася позитивна, раціональна й гуманна. Вони змогли визнати хибність своїх кроків, провести роботу над помилками й очиститися від корозії націонал-соціалізму.

Можна їх зараз критикувати за бюргерське жлобство та світоглядне філістерство, справедливо вказувати на переоцінку ролі торгівлі в геополітиці, на шредеровсько-меркелівську участь у процесі вирощування російсько-путінського монстра. Але німці насправді доводять, що можуть усе це долати. Вже долають потроху. І, вірю, таки досягнуть свого. Перекують усіх турецьких, арабських, в’єтнамських, китайських, слов’янських та інших іммігрантів на німців – із різними звичаями, релігією, культурою, але зі спільними для всіх громадян ФРН дисциплінованістю, працьовитістю та законослухняністю. Переведуть усе комунальне господарство на зелену енергію, а найкращі у світі автомобілі – на водень та електрику. Щось мені підказує, що околяса вони не ходитимуть.

Наш інтерес у цьому питанні полягає в тому, щоби порівняти історичні процеси у постнацистських державах. Спробувати спрогнозувати, чи росіяни (саме росіяни, а не просто громадяни нинішньої РФ) зможуть у своїй майбутній оновленій країні провести такий апгрейд національної самосвідомості? Чи зможуть побудувати свій «сяючий Храм на пагорбі» без імперськості, без сміховинно-жахливих скрєп і огидного «вялічія»? Чи вдасться в них переламати себе заради нової нормальної країни? Чи знову – «Аллес фюр Русланд!»?

Подивимося, шановні земляки, все відбувається на наших очах.

Напишіть відгук