Аллах і богобоязливість допоможуть нам розібратися, де справжній іслам, а де люди в погонах, що ховаються за стовпами ісламу

Фотографія, де православний священик благословляє мусульман на війну в Україні, при першому погляді викликає неприйняття і протест своїм цинізмом. А потім з’являється відчуття гидливості й сумна думка, що нічого не змінилося за останні 30 років, що тут працює той же принцип, що і в СРСР, коли всіх співробітників держустанов зганяли на «відкриті партійні збори» – аби народу більше в актовій залі сиділо. Батькові російської церкви, в якій немає віри, і по суті вона – філія ФСБ, все одно, кого благословляти, для неї це не таїнство, а захід.

Для офіційної влади РФ релігійні організації є надто ласим шматком, аби відмовитися від такого потужного інструменту впливу на громадян країни. Звертаючись безпосередньо до серця і совісті віруючої людини, релігійні лідери можуть не вправлятися в аргументації своїх послань, а послатися на авторитет священного джерела – Коран у мусульман, Біблія у християн тощо. Для багатьох вірників такого відсилання буде достатньо. А тих, хто ставитиме надто багато запитань або засумнівається в істинності проголошуваних звернень, завжди можна оголосити релігійними відщепенцями, єретиками або й зовсім безбожниками.

Що ж дивуватися батюшці з РПЦ, який благословляє мусульман на війну в Україні, якщо сама ця церква була створена 1943 р. Й. Сталіним, а її патріархом був призначений полковник НКВС. Там взагалі не стоїть питання віри, а лише чиношанування і відданість вищому начальнику.

Але погоджуються з таким станом справ таки не всі. У сучасному світі існує досить альтернативних церков (у широкому значенні цього слова), які обирають шлях боротьби і відкидають співпрацю з прогнилими і запроданими режиму служителями культу.

На жаль, інститут муфтіяту РФ теж не встояв під тиском російської влади, що поваги до нього зовсім не додає. В руках влади для впливу є перевірена зброя, потужний батіг – процедура легітимації релігійних громад. Як це було, наприклад, у 60-х роках, коли проводилася боротьба з «бродячими муллами» в Татарстані.

18 червня 1961 року Духовне управління мусульман Європейської частини СРСР і Сибіру випустило фетву проти «бродячих мулл». У ній повідомлялося таке: «Щобт п’ятничний намаз був визнаний Аллахом, він має відбуватися у спеціальних молитовних приміщеннях та імамами, призначеними Духовним управлінням мусульман. П’ятничні намази, виконані просто неба і муллами-самозванцями, не приймаються Аллахом».

Про духовну свободу тут важко говорити, допущеною до проведення релігійних обрядів могла бути лише лояльна до влади людина, а для нелояльних був запропонований інший шлях – конфлікт із владою, репресії, в’язниця. Багато хто пішов дорогою праведників, не злякавшись неприємностей і труднощів, але багато хто почав співпрацювати з офіційною адміністрацією, прислухатися до її «керівної» думки і прислуговувати, підкріплюючи рішення мирської влади словами культу та релігії. Та тільки навряд чи ці слова були словами істинної віри.

Нам належить ще висловлювати нашим муллам в обличчя, що багато хто з них свідомо продав свій іман владі за гроші. Аллах і богобоязливість допоможуть нам розібратися, де справжній іслам, а де люди в погонах, що ховаються за стовпами ісламу, і називаючи себе алімами, вигукують уривки з наказів ФСБ та МВС!