«Розумні нам не потрібні. Потрібні вірні…»

Цікава тема – наука на службі суспільства! От, буває, живе собі людина у своєму селі, має міцне господарство, достаток – у майні рухомому та нерухомому, у грошах теж не обмежений. Але хочеться ще чогось… щоб усі сусіди від заздрості рота відкрили і забули закрити протягом п’яти хвилин як мінімум. Демонстрації успіху хочеться. Якщо такого не досягти, то ставка робиться на дітей. Що вивчаться, втечуть із села до міста, вступлять до столичного інституту, отримають диплом і зроблять кар’єру! Про них потім можуть по телевізору показати, написати у пресі. Окрема гілка на дорозі кар’єрного успіху – це служба в органах. Ось так, мовляв, і так, «чудовий керівник» у Федеральній службі виконання покарань чи відомий науковець у галузі відродження такої необхідної державі каральної психіатрії. Стануть помітними та відомими людьми у місті: займуть посаду, стануть начальством, підлеглими командуватимуть, на персональній машині їздитимуть. А потім… вершина мрій і солодких мрій сільського кар’єриста – приїхати до рідного села на дорогій казенній машині з водієм. Та за таку втілену мрію нічого не шкода, взагалі нічого – ні совісті, ні честі, ні сорому. Подумаєш, якісь вошиві інтелігенти-дисиденти манкуртом назвуть. Цього слова в селі й не знають зовсім, а якщо хтось і знає, то вголос сказати не посміє.
Читати далі