Та якщо тенденція закріпиться, регіони можуть «розхитати» РФ до справжньої, а не номінальної, федерації.
Із приходом Путіна політичні та економічні можливості регіонів загалом були суттєво урізані. Фактично губернатори перетворилися із представників своїх регіонів перед центром на «смотрящих» від цього центру в регіонах. Їхня мета — слідкувати за політичною лояльністю на місцях, що заохочувалося крихтами у вигляді федеральних дотацій.
З початком війни в Україні ситуація стала мінятися. Схоже, заварена Кремлем авантюра скувала його увагу суто довкола питань безпосереднього військового протистояння і недопущення антивоєнних та антиурядових виступів. У цих умовах, вочевидь, значна частина питань економіки перейшла на місця. Хватка Москви ослабла — центру стало набагато важче контролювати економічну ситуацію в регіонах, тому він серйозно «дав слабину» в цьому питанні.
Поки що новими можливостями найактивніше користується Башкортостан. Так, ця республіка стрімко рвонула налагоджувати економічні стосунки з Білоруссю, Іраном, «ЛНР», Узбекистаном і Казахстаном.
Ситуація може видатися гарною. Такою вона точно є для Кремля… принаймні поки що. Адже країни з цього списку є повними або напівізгоями в світі. Якби не безглузда політика путінського оточення, то Башкортостан міг би співпрацювати зі значно більшим списком країн, чий достаток і потенціал для співпраці був би неспівмірно більшим. Окрім цього, активна й відносно незалежна економічна політика суб’єктів є нормальною для федерацій. Те, що в РФ її неформально дозволили лише зараз, не є плюсом РФ, адже така можливість мала бути завжди.
Але чому її не було? Це ж так добре — давати підданим багатіти і забирати частину собі. Річ у тім, що коли гроші заробляються тобою, а не даються з панського плеча, то в тебе з’являється самоповага, незалежність і питання, на що йдуть твої податки. Це справедливо як до окремих людей, так і до регіонів. За економічними свободами дуже часто йдуть політичні.