Зрадник зрадить не один раз

Реверанс Кадирова у бік європейських країн про те, що, мовляв, вони не підтримали Ічкерію у її боротьбі за незалежність і тим самим завадили їй стати незалежною — тягне на спробу виправдати себе та свого батька за зраду повстанців, за зраду Ічкерії.

Виправдати заради того, щоб заслужити трохи більшу підтримку чеченського народу, ніж зараз, тобто на рівні плінтуса. Звичайно, це все подано в рамках загальнокремлівського порядку денного про пропаганду протистояння з «ворожим Заходом», проте спроба виправдатися все ж таки більш виражена.

Крім того, сталося те, чого ніхто раніше й не міг очікувати: Кадиров заговорив про незалежність Ічкерії. Хоч і в такому пропагандному форматі, але все ж таки заговорив. І сказав одну важливу річ: Ічкерія поки що не може прогодувати своє населення без кремлівських подачок, тож боротися за незалежність немає сенсу.

Іншими словами, це натяк на те, що якщо потік грошей із Кремля до кадировської кишені почне вичерпуватися (а це станеться, адже імперія убожіє), то Рамзан, маючи свою особисту армію, може спробувати змінити статус-кво.

Тобто Кадиров уже бачить себе майбутнім борцем за владарювання якщо навіть і не в Кремлі, то хоча б над незалежною Ічкерією, і вже думає, як підготувати собі для цього політичний порядок денний. Тому що розуміє, що може й не вистояти у майбутній боротьбі за кремлівський трон, бо приватна армія є далеко не тільки в нього. А в боротьбі за владу в Ічкерії наразі на території самої Ічкерії у нього явних конкурентів немає. Він їх просто повбивав.

Просто ж спостерігати за подіями, що відбуваються в метрополії, Кадиров не стане — адже він нажив багато ворогів серед інших путінських поплічників, і за зміни влади, швидше за все, впаде в неласку в нового царя.

Можна скільки завгодно сподіватися на мирний розвал імперії, але ігнорувати безліч приватних армій, у власника кожної з яких свій інтерес — уже немає сенсу.