Життя манкурта не варте нічого

Манкурти завжди скаржаться, що їх обдурили і не платили стільки кривавих грошей, скільки обіцяли. А на те, що в них недостатньо мізків, аби не йти воювати за ці гроші, вони не скаржаться. Ось, наприклад, як поводиться свіженький полонений із Башкортостану.

Тобто, навіть розуміючи несправедливість усієї війни і свою незначну роль як гарматного м’яса, вони все одно йшли би воювати, якби платили нормально, а не обманювали. Це повна деградація особистості.

Схожа війна вже була, коли 1979-го Китай напав на В’єтнам. Тоді китайці теж закидали супротивника гарматним м’ясом, теж втратили величезну армію й не досягли жодних суттєвих цілей, теж винищували місцеве населення і повністю прали міста, заявляючи, що захищають свою Батьківщину від нападу з боку В’єтнаму, який нібито хотів створити ударний блок із країн Індо-Китаю.

Війна була практично повністю ідентичною нинішній, за винятком трьох факторів:

1. СРСР вів більш рішучу політику, ніж зараз веде НАТО, тому китайцям прямо показали високу ймовірність нападу з боку совка.

2. Китайські солдати не йшли вбивати за гроші. Не йшли добровільно. Їм усім сказали, що якщо вони дезертують, їх рід до третього коліна буде винищений. Сказали прямо та буквально. Тоді як рашисти навіть у полоні не вважають за потрібне соромитися факту того, що самі, з власної волі, прийшли за кривавими грошима.

3. Засоби зв’язку в ті часи були менш розвинені, а більша частина китайців, яких тоді відправили на бійню, не вміли навіть читати — хлопці з глухих сільських районів піднебесної недоімперії просто не могли дізнаватися інформацію звідкись поза пропагандою. Тим часом ватники навіть із найглухіших місцевостей РФ прекрасно все знають і бачать. Але в їхній голові досі сидить відчуття вседозволеності та безкарності при співпраці з імперією. Адже саме таке мислення Москва прищеплює всім з дитинства — якщо ти за нас, то тобі можна творити будь-який злочин, і нічого за це з тобою не буде.

Китай тоді нічого не досяг, програв війну, втратив до 62 тисяч солдатів, але своєму населенню повідомив про перемогу. Такою є ціна життя в імперії — можна померти будь-якої миті взагалі ні за що за забаганкою владик, а після смерті про тебе навіть і не згадає ніхто, оскільки Китай оголосив про загибель лише 7 тисяч солдатів. Те саме чекає і населення РФ, якщо ми все ж таки не зуміємо розвалити на частини цей гнійник. Війна ні за що, заради війни — одна за одною й нескінченно. Аби воювати. Тому що поки є «зовнішній ворог» — населення не дивиться на злочини царя-імператора та його почту, а навпаки — об’єднується навколо них.