Виступ голови Комітету Башкирського національного руху за кордоном Руслана Габбасова на VIII Форумі вільних держав ПостРосії у Парижі

Здрастуйте, шановні учасники чергового 8 Форуму вільних держав ПостРосії!

Мене звуть Руслан Габбасов, я член Ліги вільних націй, а також керівник Комітету Башкирського національного руху за кордоном.

Про деколоніальний порядок почали відкрито і голосно говорити на багатьох міжнародних майданчиках одразу після початку російської військової агресії проти суверенної України. Проте тема здобуття незалежності національних республік та регіонів Росії не знайшла і не знаходить підтримки серед західних політиків.

Чого бояться політики та керівники західних країн? Поява нових незалежних держав на планеті Земля? Але за останні 30 років у світі з’явилося понад 37 нових незалежних держав, і вони з’являтимуться, хоч би як кому цього хотілося. Поки є прагнення народів здобути незалежність і жити вільно, самим визначаючи свою долю, боротьба триватиме. На жаль, ми бачимо, що деякі країни, які ще буквально вчора самі були безправними колоніями імперій, сьогодні, ставши незалежними державами, виступають проти того, щоб інші підневільні держави набули незалежності.

Я вважаю, що багато людей, які живуть на заході, зовсім не знають, що таке Росія. Для них Росія — одна велика країна з одним російським народом, з однією мовою, з однією культурою. Але це не так. У Росії живуть десятки народів, багато з них за своєю чисельністю більші за деякі народи Європи, а територія деяких національних республік більша, ніж території багатьох країн світу. 

Наприклад, моя Республіка Башкортостан за територією більша за такі країни, як Австрія, Швейцарія, Нідерланди, Литва, Бельгія, Греція, Болгарія, а також багатьох інших незалежних держав світу. За економічним потенціалом моя республіка також випереджає багато країн світу, які сьогодні є незалежними державами.

Тоді питається, чому така несправедливість, чому одним країнам можна бути незалежними та самим визначати свою державну політику, а іншим залишатися безправними колоніями? Якщо так, то давайте чесно і відкрито визнаємо, що у світі досі править право сильного, а не право націй на самовизначення. Якщо ж ви хочете заперечити, що в пріоритеті територіальна цілісність держави, то я вам нагадаю, що Росія є федерацією, а не унітарною державою, де суб’єкти будували між собою відносини на основі рівноправних договорів. Але сьогодні всі ці договори Москва односторонньо ліквідувала, чим порушила наші права на суверенітет. Отже, нас більше нічого не пов’язує з цією країною.

Сьогодні західні політики люблять зустрічатися з так званою російською ліберальною опозицією, яка за своїм складом представляє одне місто — це Москва. Саме звідти всі ці російські політики. Ніхто з них не представляє національні республіки та регіони Росії, ніхто з них не говорить про те жахливе становище, в якому перебувають багато народів імперії під назвою Росія.

 Не говорять про те, як у багатьох народів практично зникла рідна мова, культура, репресували багатьох національних діячів. Так от, я заявляю, що ця російська опозиція не є ліберальною, та й ніколи такою не була. Це справжнісінькі імперці. Тому що «лібералізм» проголошує права та свободу кожної людини найвищою цінністю. Де тоді наші права та свободи? Під час перевірки так званого російського опозиціонера треба питати у нього не «Чий Крим?», а «Чи визнаєте право націй на самовизначення?». Справжній ліберал завжди визнає право націй самовизначення.

Роблячи свої заяви та доводячи нам усім, що Росія не може розпастись, а національні республіки не можуть стати незалежними державами, вони наводять свої аргументи у вигляді статей і відео на багатомільйонну аудиторію.

У відповідь ми наводимо свої аргументи, що Росія не може далі існувати, а нові держави на місці ПостРосії цілком життєздатні й мають велике майбутнє. І коли ми їм говоримо: проведімо дебати, як у справжньому демократичному суспільстві, і з’ясуймо, чиї ж аргументи вагоміші та переконливіші — вони боягузливо відмовчуються і не приймають виклик на дебати.

Так от, користуючись цим майданчиком, я хочу назвати російського опозиціонера Володимира Мілова боягузом, який побоявся вийти на дебати з політологом Вадимом Сидоровим, який кинув виклик після статті Мілова про те, що національні республіки та регіони не можуть стати незалежними державами. І так усі. Марія Пєвчих, Михайло Ходорковський, Олексій Волков, Максим Кац і багато інших імперців, які вдають, що нас немає. Як вони збираються претендувати на майбутнє управління Росією, якщо вже зараз поводяться, як Володимир Путін, який, як відомо, жодного разу не брав участі в дебатах і завжди боягузливо їх уникав?

Сьогодні ви всі знаєте про таких політичних в’язнів, як Олексій Навальний, Андрій Пивоваров, Ілля Яшин, але ніхто не знає про таких політичних ув’язнених, як Айрат Дільмухаметов, Раміля Саїтова, Олтан Очіров, Малсаг Ужахов, Ахмед Барахоєв і багато інших.

Усіма цими звинуваченнями я хочу сказати, що російські московські опозиціонери не мають права вести переговори з європейськими, американськими й іншими світовими лідерами про долю майбутньої Росії без нас, без представників національних і регіональних рухів.

Що я пропоную?

Я пропонував на минулих форумах і пропоную зараз створити при Європарламенті, при ООН Комітет, який обговорюватиме, вироблятиме потрібні рішення щодо майбутнього перебудови ПостРосії. Я пропонував і пропоную зараз від росіян та інших народів Росії створити єдині збройні формування, які братимуть участь у війні проти путінського режиму, озброєні НАТОвською технікою, навчені НАТОвськими фахівцями. Все це реально, потрібне лише вольове рішення. Бачачи, як Путін влаштовує збройні конфлікти в різних точках світу, щоб відвернути увагу від України, нам треба поспішати і якнайшвидше покінчити з ним.

Ви, західні та світові політики, йдете назустріч московській опозиції, слухаєте їх, допомагаєте їм, але не чуєте нас. Організуйте нам спільний майданчик, вислухайте аргументи обох сторін, давайте ухвалювати спільні рішення!

Дякую за увагу!