Винним можеш ти не бути, але бути відповідальним зобо’язаний

Винним можеш ти не бути, але бути відповідальним зобо’язаний

«Чому я ні в чому не винен, але маю нести відповідальність?!» – запитує більшість громадян РФ. Ось як на це запитання відповів наш підписник, український правозахисник Олексій Хівріч.

З колективною відповідальністю питання непросте.

Німецький письменник, філософ та публіцист Карл Яспес після Другої світової війни написав книгу «Питання винності», в якій виводить різні види винності суспільства за дії та ситуацію у своїй країні.

Він виділяє кримінальну винність (це коли люди, які перебувають в окупації або навпаки, є частиною тоталітарної держави, здійснюють прямі кримінальні дії – вбивають, грабують тощо), політичну винність («кожна людина відповідає разом з іншими за те, як нею правлять»), моральну винність («злочин залишається злочином, навіть якщо скоюється за наказом») і метафізичну винність («якщо я нічого не роблю для того, щоби запобігти злу, – я теж винен»).

Під таку філософську конструкцію, як юридичне обґрунтування колективної відповідальності всіх росіян, можна підставити слова радянських прокурорів на Нюрнберзькому процесі: «Всі німці винні у злочинах Німеччини нарівні з керівництвом країни. Тому що саме вони обрали й не зупинили свою владу, коли та чинила злочини проти людства».

Кожен, хто не чинить спротиву злу, – винен.

Яспес наголошує у своїй книзі, що не за всяку провину треба карати. Але кожну провину треба зрозуміти. Інакше – все може знову повторитися, писав він для німців.

Що ж до співвідношення провини та відповідальності, то ось як його пояснює Марк Менсон у книзі «Тонке мистецтво пофігізму»:

«Бувають проблеми, в яких ми не винні, але несемо за них відповідальність. Припустимо, одного ранку ви прокинулися і виявили новонароджене немовля біля порога своєї квартири. Вашої провини в цьому немає: немовля підкинули не ви. А ось відповідальність є. Потрібно терміново вирішувати, що робити. І хоч би що ви обрали – залишити немовля собі, позбутися його, залишити на порозі чи згодувати пітбулю, – ваш вибір принесе проблеми, і відповідальні за ці проблеми будете саме ви.

Таке життя. Ось як можна розмежувати ці поняття.

Провина стосується минулого, а відповідальність – сьогодення.

Провина випливає з уже зробленого вибору, а відповідальність – із вибору, який ви робите зараз, щодня та щохвилини».

Тож щоразу, коли вас охоплюватиме спокуса публічно прокричати: «Чому я маю нести якусь відповідальність за війну, якщо я ні в чому не винен?! Нехай інші несуть!» – згадайте картинку, намальовану Менсоном.

24 лютого 2022 року всі ми вранці відчинили двері і виявили немовля, що лежить на порозі.

І це було вбите українське немовля. Військовий, котрий вбив його, діяв за дорученням держави, тобто «просто виконував наказ», який ми знаємо, хто йому віддав.

Вашої провини у смерті дитини немає, але вбита дитина – ось вона.

Найімовірніше, ви не згодуєте дитячий труп пітбулеві, але відповідальність за свою поведінку з цієї секунди нестимете ВИ. Навіть і в тому разі, якщо ви просто відсахнулись і зробили крок назад у квартиру, зачинивши двері внутрішньої еміграції. Або, мужньо переступивши через труп, побігли у звичайних справах, сказавши собі, що нічого не в змозі змінити, а поліція все одно нічого не розслідуватиме.

Труп української дитини – на кожному російському порозі.

Провина за труп – на Путіні та його команді.

Але відповідальність за все подальше – на всіх росіянах.

Корреспондент

Напишіть відгук