Великими цифрами по задуреній голові

Глава Мінекономіки РТ Мідхат Шагіахметов розповів гарну і лише одному йому відомо звідки взяту статистику. Нібито за 4 роки Татарстан виділив на нацпроекти 51 млрд рублів.

По-перше, це дуже мало з огляду на те, що Татарстан віддає Москві від 600 млн до 1,2 трлн — своїх грошей, за які міг би побудувати вже нові Емірати.

По-друге, якщо навіть із бюджету ці гроші й були виділені на нацпроекти, то вони пішли явно не на них. Більша частина. Тому що кількість національного в Татарстані лише скорочується, а кількість факторів впливу російського імперського — збільшується не по рокх, а по годинах. Наприклад, цього року у Татарстані скоротили на 12,5% фінансування програми збереження мов. Звичайно, ця програма не є ефективною, адже вона бореться за збереження, а не за розвиток і прогрес. Вона існує лише для того, щоби показувати «неефективність відродження національного».

Хотіли би — вливали б набагато більше грошей і переформатували саму програму з архаїчної, нудної і не потрібної навіть тим, хто хоче знати рідну культуру. «Куди поділися гроші?» — це питання не до Москви, не до московського ставленика на чолі й не до його почту. Це питання до населення Татарстану, яке чудово знає, що його відкрито грабують, і навіть не особливо обурюється: «Ну грабують і грабують — переживемо і наживемо ще». Але не вдасться ні пережити, ні нажити ще — тривале існування багатьох корінних народів у РФ різко суперечить здійсненню імперських планів щодо зміцнення центральної влади в колоніях.

Шагіахметов перерахував серед здобутків 19 нових шкіл, кілька театрів, 60 дитсадків, 9 музеїв, 48 будинків культури. Але яка користь татарам чи іншим народам Татарстану в тому, що в нових школах офіційна лише російська мова, а всі інші факультативно і по суті лише на папері? Яка користь населенню Татарстану від нових дитсадків, якщо в них у дітей забирають дитинство і змалечку вчать бути російським гарматним м’ясом? Яка користь від музеїв і будинків культури, якщо вони, навіть бувши з ухилом у національні елементи та традиції — все одно демонструють людям насамперед московський погляд на національну мову колонії, її культуру та звичаї, бо їхня програма роботи курується з Москви?

Шагіахметов особливо відзначив насамперед прагнення підняти економічний рівень і покращити умови життя в Республіці. Хоча виходить лише погіршувати. Поступово ці погіршення позначаються й на сфері культури та мови — що гірше стає, то більше на них вимагають економити. Але чи ви бачили, щоб Москва хоч у чомусь економила на нав’язуванні всім нам своєї мови, культури та світогляду? Аж ніяк. Хоч би як важко — на цьому Москва не економить ніколи. Тому що це зброя. Мова, культура, традиція, вірування формують систему цінностей, яких залежить шлях всього народу. Якщо їх немає, то немає й народу. Що Москві й потрібно.