У БК Стерлітамака інвалідів «СВО» вчили виживати в реаліях байдужості

До Міжнародного дня інвалідів місцева адміністрація вирішила провести інклюзивний фестиваль «Будуємо мости» у міському будинку культури.

Крім цивільних інвалідів, яких на фестивалі була меншість, запросили також інвалідів бойових дій — першочергово бойовиків із так званої «СВО», а інваліди решти імперських війн на кшталт Чеченської чи Афганської опинилися на заході як «причеп» до основних винуватців урочистостей.

У принципі нічого такого: більш-менш звичайний захід для інвалідів, яких багато в різних країнах світу. Однак відбувалося все в радянській будівлі, яка будувалася без урахування існування інвалідів, оскільки в Радянському Союзі інваліди були майже ворогами народу.

Зал кілька років тому примарафетили металевими листами зовні швидко і дешево (навіть не зважаючи на радянське оздоблення), а всередині все залишилося таким самим, як тоді, коли в ньому був концерт до Дня виведення військ з Афганістану.

Дорога перед БК у жахливому стані, на інвалідних візках не покатаєшся. Пандусів немає ні зовні, ні всередині. Перед концертом глядачам нема де сісти і треба спиратися на колони у фойє. У залі дуже холодно. Туалети в жахливому занедбаному стані, причому їх мало і доводиться чекати на чергу. Інваліди далеко не всі можуть чекати. Двері в туалети не зачиняються, вішалок для речей немає, змивні бачки на дроті і не всі працюють. Це все не кажучи вже про те, що людина на візку не те що не знайде там спеціальної кабінки для інвалідів, але навіть просто на колясці не зможе заїхати в туалет, оскільки він занадто вузький.

Окрім усієї цієї картини, у залі представлено «ярмарок вакансій» — роботи ніякої нормальної вони не запропонують, а для інвалідів так і в принципі нічого не мають. Шукають тих, хто хоче тяжко працювати за тарілку рису.

Також у заході брали участь діти, які виступали перед інвалідами — роздягальні для перевдягання немає, а свої речі доводиться складати на підвіконня.

Кілька років поспіль у цьому ж залі збиралися шабаші дідоносців на палицях кожне дев’яте травня. Але жоден із дідів-ветеранів туди не приходив із тієї ж причини — ніяких умов для людей похилого віку й інвалідів. Пафосна показуха для бідних.

Чи думали терористи-ветерани Чеченської та Афганської воєн, що їхні сини будуть так само, як і вони, сидіти у цій залі без кінцівок чи з контузіями тощо, де на них усім буде так само начхати, як і на будь-якого солдата імперії, яка вже не може воювати і розширювати свої межі, а тому став нікому не потрібен?