Татари й башкири не готові проливати кров за незалежність, тож гинуть за Російський Рейх

Починаючи з 24 лютого, і татарський, і башкирський рух певним чином еволюціонував. Дедалі більше представників наших народів розуміють, яку долю їм готує Російський Рейх у разі його збереження. Все більше крамольних думок про те, що татари й башкири – це гарматне м’ясо, мовляв, війна не наша і т.д. Найсміливіші діячі йдуть ще далі – війна є шансом для створення незалежних держав.

Наступний етап еволюції – перейти від сміливих думок до сміливих учинків. На цьому етапі завжди з’являються критики, які стверджують, що поки що рано діяти – Росія надто сильна. Ось коли Росія програє, ми скажемо своє слово.

Цей підхід має два серйозні недоліки, які не враховують люди сміливих думок:

1. Народи, такі як татари і башкири, які з Росією будуть в одному човні до самого поразкового кінця (тобто не зможуть ще до поразки РФ створити збройного підпілля чи реальних національних підрозділів у складі ЗСУ, як у чеченців), підуть на дно разом із російським човном. Із ними Україна та союзники вестимуть розмову як із програлими, бо ці національні рухи не встигнуть сформуватися як сила.

2. На сьогодні башкири й татари бояться проливати свою кров за свободу своїх народів, за незалежність своїх держав – вони вже воюють і проливають свою кров за Російський Рейх. Тобто пропетляти від цієї війни так чи інакше не виходить – народ зазнає втрат. Скільки татар і башкирів загинули, борючись проти ЗС РФ? Нуль. А скільки їх загинуло, стало каліками, продовжуючи життя імперії та владу Путіна?

Крім названих недоліків, є ще й дуже велика татаро-башкирська помилка. Вона ж стосується й ерзян, і невидимок-чувашів, марі, удмуртів. Мовляв, гинуть ватники, патріотів свого народу ми бережемо, і як настане «Година Ч», тоді ми про себе заявимо.

Друзі! З великою ймовірністю майбутнє повоєнної Росії вирішуватиметься за участю України та західних країн. Саме Київ визначатиме параметри договору, який підпишуть після закінчення війни (а також із ким цей договір буде підписано). Україна та союзники виставлятимуть умови Росії, а не національні рухи, яких зараз не видно і які ніяк не заявляють про себе. Так, будуть винятки – Чечня та Дагестан. Уже зараз українські та західні політики виносять ці території за дужки, говорячи про Росію. На те є підстави у вигляді суб’єктності.

Думати про те, що Україна та Захід створять підмандатний Ідель-Урал і введуть туди миротворчі війська, створюватимуть держави для татар і башкирів – це наївність. Швидше за все, історія знову повториться – у справі державного будівництва допоможуть тим, хто боротиметься (незалежно від чисельності населення та територій). Тим, хто на момент поразки РФ не боровся, нічого не світитиме – власне, як і у попередню фазу розвалу імперії.

Естонцям у 1918 р. допомагали не тому, що «у них був вихід до зовнішніх кордонів», а тому, що естонці створили армію і почали битися. Якщо ви не готові боротися – навіщо допомагати вам? Нехай вас у рази більше, ніж естонців – який у цьому сенс? Допомагають хоробрим і рішучим.