Татарстан і Кумикія: український погляд на те, в кого більше шансів на незалежність

Ні для кого не таємниця, що завдяки неминучій поразці РФ у війні з Україною поневолені недоімперією народи нарешті отримають шанс на незалежність. Але це зовсім не означає, що незалежність просто впаде з неба — спочатку її треба буде вирвати з зубів Кремля. Ось як підготовка до деколонізації РФ виглядає з погляду українців, які зараз приймають на себе основний тягар боротьби з Москвою — ракурс, під яким вони бачать ситуацію, дуже несподіваний, є над чим замислитися.

Український аналітичний Телеграм-канал «Після Росії» розглянув тезу «всі вони там ніякі» (на позначення інертності корінних народів в РФ) на прикладі Татарстану та Кумикії (Кумикської рівнини). Наведемо текст їхнього аналізу повністю.

Волзькі татари, при всіх ментальних і колоніальних каліцтвах, залишаються імперською нацією із потужними ресентиментом щодо Башкортостану, Оренбуржжя та Сибіру.

Татари звикли себе мислити та розглядати в контексті «над лабіринтом». Тобто десь під ногами крутяться різні башкири, чуваші, марійці, ерзі, а вони — великі комбінатори, які скуповують підприємства у сусідів (це дійсно було так донедавна), просувають своїх людей у федеральні агенції і на високі посади як у Москві, так і в регіональні уряди.

В Татарстані наявні власні державні інституції з чималими традиціями (так, сьогодні більшість цих інституцій звели нанівець, проте це сталось зовсім нещодавно). Існує образа на Москву через не продовження дії федерального договору, скасування інституту президентства тощо. Є певне невдоволення на рівні еліт.

Який-небудь Марат Хуснуллін сприймається як «наша людина в кабінеті міністрів РФ», ба більше — як лобіст татарських інтересів на загальнофедеральному рівні. Тобто татари з Татарстану і Башкортостану сприймають татар, які потрапили на керівні посади у республіканські уряди, або потрапили на важливі позиції федерального рівня, як «безнең малайлар» (тат. «наші хлопці»).

У кумиків, які поряд із башкирами є найбільш близьким і спорідненим для татар народом, нічого цього немає і ніколи не було: ні своєї республіки, ні державних інститутів. Однак є фундаментальна різниця у психології мас.

Кумики не сприймають кумиків, які потрапили на посади республіканського (Дагестан) чи навіть муніципального рівня (який-небудь Ендірей) як своїх представників. Вони їх зневажають через неспроможність обстояти інтереси корінного населення перед зайдами з гір. Такі кумики для них — зрадники та «устілки тавлінців» (від кумицького слова Тау — гора, себто йдеться про горців у зневажливій конотації. Кумики вважають гірські народи — насамперед переселених радянською владою на Кумицьку рівнину аварців, даргинців — менш розвиненими в інтелектуальному, культурному та господарському відношенні).

Ба більше, серед кумиків панує абсолютне несприйняття цілого державного апарату як чужого. Це пов’язане з тим, що будь-яка адміністрація в Дагестані, після Коркмасова, ніколи не захищала інтересів кумиків. З цією тезою можна сперечатися. Однак у нашій справі важливо об’єктивно сприймати те, як дивляться на світ актори (зокрема народи, еліти), а не те, як бачимо ситуацію ми — українці.

Отже, умовна диверсія проти муніципалітету, наприклад, в Актаниші (Татарстан) і Бабаюрті (Дагестан, Кумицька рівнина) матиме два цілком протилежних ефекти. Якщо татари сприймуть це як виклик власній безпеці, і навіть загрозу самому існуванню республіки, то кумики зловтішатимуться, а якщо в повітря злетить яка-небудь підстанція в аварському нелегальному поселенні — в Бабаюрті буде свято.

Отже, хто на що здатен? У кого більше шансів і спроможностей для створення власної незалежної держави: у волзький татар чи в кумиків? Очевидно, що в татар. Проте в кумиків є потенціал для пасіонарного вибуху, що вони неодноразово доводили минулого року та цьогоріч. Це один з найбільш буйних народів Дагестану та Чечні. Нехай кумики не спроможні зараз ані проголосити незалежність, ані захистити її — вони здатні хитнути Дагестан і докорінно змінити безпекову ситуацію в регіонів, стягуючи на Кумицьку рівнину величезні російські військові та безпекові сили і ресурси, які за інших обставин будуть на фронтах в Україні.