Татарські уроки 2022 року: від жертви до мисливця

Боротьба – це конфлікт, жертви, кров, піт і сльози. Без цього не буде ні свободи, ні власної держави. Це головний урок 2022 року.

Нас давили і нищили більше за будь-який інший народ Поволжя! Татари під постійним пресом і під російською дресурою.

Наші національні рухи роблять ставку виключно на агітацію та пропаганду. Це хибний підхід.

Татарський народ, який пережив системну та жорстку чистку, безперервну негативну селекцію, планомірне знищення національного руху (аж до 2023 року), опинився в тому становищі, якого так хотіла Москва. Це становище жертви, яка думає, як вижити, проскочити, відсидітися. Нас закидають у м’ясорубку, а ми ведемо дискусії щодо доцільності опору цьому процесу.

Якщо рука, що кидає татар у м’ясорубку, не буде відрубана або щонайменше не буде поставлена перед такою загрозою – ми всі зникнемо в імперській м’ясорубці асиміляції, воєн і національного виродження.

Заклики «не піддаватися», «почекати», «потерпіти», «дочекатися вікна можливостей» – це ідеальне поле для вирощування манкуртів і зрадників татарського народу. На одній чаші терезів кар’єра, блага, спокій і безпека, які Москва пропонує манкуртам. На іншій… а що на іншій? Що може протиставити татарський національний рух?

Нам вкрай потрібна наша відповідь. Ми повинні ставити татарський народ і його еліти перед вибором: боротьба за незалежний Татарстан, а отже, позбавлення та страждання, чи зрада та ризик розплати.

Кожен житель Татарстану, який іде на роботу у владу, ФСБ, СК, прокуратуру, МВС, Росгвардію, до російської армії, повинен розуміти: він або співпрацює з татарським підпіллям (виконує на своїй посаді завдання та доручення підпілля, спрямовані на послаблення репресивного апарату Росії), або ризикує бути вбитим як зрадник.

Ідея «еволюції рабства» (мовляв, настане час – і керівники республіки прокинуться, а татари, які працюють у репресивному апараті Росії, стануть затятими патріотами) – це наївна утопія. Це самообман для рабів.

Тільки поставивши питання руба «або/або», ми зможемо схопити за руку татарський народ, який уже стрибнув у прірву. В іншому випадку – це розмови про те, що «ще рано». Мовляв, народ уже стрибнув у прірву, але треба почекати. Потрібно дочекатися звуку удару. Не треба загострювати.

Ні, браття! Потрібно загострювати! Максимально загострювати ситуацію, оскільки тиша та спокій у разі татарського народу – це «үлем тынлыгы».

Әй бер Аллам, безгә рухи көч бир ялган зинданыннан чыгарлык.

Безнең сайлау бар. Без я аучылар, яисә аучылар корбаны. Чиксез кодрәтле Аллаһ! Безгә көч бир!

Самігула Демоман