Стилос і стилет

Під час становлення різноманітних імперій поперед них завжди йшли місіонери — вони готували «ґрунт» у головах «тубільців» до приходу основних імперських сил.

Московське царство не виняток, проте, на відміну від багатьох європейських імперій, московські місіонери були не лише місіонерами, а й воїнами-диверсантами і розвідниками.

Такі собі «хрестоносці» в рясі.

Коли в 1668 році підкремлівська церква вирішила боротися з так званими «старообрядцями», то її «хрестоносці» спільно з царськими стрільцями тримали в осаді Спасо-Преображенський монастир на Соловецьких островах понад 8 років, усе ніяк не маючи можливості його захопити й убити іноків, що збунтувалися проти церковної реформи. Тому що це був не просто монастир, а справжня військова фортеця із 90 одиницями гармат і військовими машинами. Такі «святі отці» дуже серйозно воювали там між собою за право впливати на імперію.

Тому нинішня їхня поведінка — коли вони виступають не так військовими капеланами, як комбатантами — не є чимось особливим.

Православна церква під керівництвом Москви завжди була і буде одним із засобів побудови імперії. Саме вона гратиме одну з головних ролей у характері розпаду імперії та подальших спроб її відновлення.

Щоби припинити подібне, можливий лише один-єдиний шлях — поставити всі православні єпархії, що є в республіках, перед вибором: підпорядкування Московському патріархату, що веде за собою державну заборону діяльності такої церкви в республіці за статтею за «пропаганду тероризму», або перехід усіх цих церков під керівництво Вселенського патріархату у Константинополі/Стамбулі, зі створенням незалежних від Москви автокефальних церковних одиниць.