Страх як національна ідея

Страх як національна ідея

Інстинкт самозбереження притаманний кожному живому організму. Боятися за себе, своїх рідних та близьких – це наша природа. Страшно інше (пардон за тавтологію) – коли страх бере тебе в заручники і визначає кожен день твого життя. Як результат – люди йдуть на немислимі для себе компроміси. Те, що ще недавно було для нас огидним і принизливим, стає звичайним.

Страх став національною ідеєю для всіх народів РФ. Усіх без винятку. Просто хтось навчився гарно виправдовуватися – адже визнавати, що всіма твоїми вчинками рухає страх, боляче та неприємно.

Будь-який визвольний рух, будь-яке повстання рабів починалося з подолання страху. Спалений у згарищі райвідділок поліції важливий не лише як знищений пункт репресивного апарату, а як символ перемоги над страхом.

Страх – це паразит, що живе у людині. У авторитарних суспільствах рятування від цього паразита означає його переселення до іншого організму. Перемога раба над своїм страхом означає його переселення у рабовласника. Труп чекіста, що лежить у калюжі крові біля під’їзду власного будинку, – це свідчення про звільнення від страху одних та ураження цим паразитом інших.

«Коли настане крах імперії?» –  запитаєте ви. Не після смерті Путіна, і не в день оголошення дефолту. Навіть не в момент принизливого виведення російських військ із України. Ми можемо стати свідками цих подій, але не стати свідками визволення рабів із рабства імперії. Якщо не перемогти в собі страх, не навчитися ним керувати, ми навіть не помітимо той день, коли імперія перестане існувати. Немов той в’язень, що не помітив, як уночі тихо відчинили замок у його камері, – залишається в ній, бо давно перестав люто тягнути на себе двері в’язниці.

І наостанок. Те, що буде неприємно читати татарам і башкирам, але ми маємо чесно про це сказати. Наші народи уявляють себе борцями, гордими та справедливими, вільними та сміливими – не визнаючи того факту, що є боягузливими та заляканими рабами. Інші народи, на жаль, не мають такого самосприйняття. Так, у башкирів, як і в татар, дуже популярна теорія про «збереження сил на момент занепаду імперії». Мовляв, боротьба в нинішніх умовах небезпечна та безперспективна – зачекаємо, коли Росія впаде – і тоді почнемо будувати прекрасну батьківщину майбутнього.

Так ось. Раб може отримати свободу в дарунок від господаря, а може здобути її у боротьбі. І у першому, і у другому випадки маємо справу вже не з рабами, а з громадянами. Однак яким буде суспільство «дарованої свободи», де раби ніколи не знали почуття радості перемоги та звільнення?

То яким буде прекрасний Татарстан чи Башкортостан майбутнього?

Корреспондент

Напишіть відгук