«Спочатку танки виведи»: як Чулпан Хаматова досі не може зрозуміти, чому так важко всидіти на двох стільцях

Давно минули часи, коли Чулпан Хаматова була просто дуже молодою й талановитою актрисою татарського походження. Вона встигла стати не лише заслуженою артисткою Росії, лауреаткою Державної премії в галузі театрального мистецтва та кількох інших премій, а й уславитись підтримкою Путіна. Після 24 лютого Чулпан довелося визначитися, з ким вона. І начебто вона це зробила, емігрувавши до Латвії й публічно засудивши Путіна. А виходить, що не все так однозначно.

У Латвії Хаматова дала низку інтерв’ю із критикою російської влади. Однак виявилося, що від неї чекають постійного каяття за Росію і за себе. Актриса поскаржилася, що почала від цього втомлюватися. І багато її колег по цеху не стали приховувати свого осуду та зловтіхи, спостерігаючи, як актриса знову намагається сказати А, не сказавши Б.

В одній зі своїх заяв Чулпан Хаматова сказала, що Росія збожеволіла 20 років тому, тільки вона, мовляв, цього не розуміла. Дійсно, людині мистецтва, далекій від політики, важкувато в ній орієнтуватися, однак особливо це важко робити, коли твій благодійний фонд отримує внески від імені президента, а сама ти агітуєш за Путіна на виборах 2012-го року.

Власне, ще з того часу Хаматова стала нерукоподатною в певних колах. Багато хто тоді вказував Чулпан на непослідовність її позиції: адже її фонд «Подаруй життя», який займався допомогою хворим дітям, просто не знадобився би в країні, очолюваній не закомплексованим диктатором, а людиною, яка просто нормально розпоряджається колосальними природними ресурсами, які є в РФ. І за таких умов Хаматова дозволила Путіну цинічно піаритися на своєму фонді, ледь не цілуючи йому руки за те, що він кинув фонду якісь крихти, перед тим разом зі своїми поплічниками пограбувавши все населення.

Тоді популярним був віршик:

Утром Путин без затей

слопал четверых детей,

а пятого,

помятого,

спасла Чулпан Хаматова.

Намагання лікувати дітей замість держави й облесливо дякувати за допомогу викликало в суспільстві і співчуття, і зневагу водночас. Актриса не приховувала, що займатись благодійністю без співпраці з владою фактично неможливо: «Велика кількість підводного каміння, яке можна обійти лише у співпраці з правлячою владою, якщо ми хочемо ефективно допомагати дітям». Вона також згадувала, що її «найкоханіша людина» пропонувала визначитися, «за білих ти чи за червоних», «бо ти з одного боку ніби тут, а з іншого ніби не тут».

До слова, Хаматова якось згадувала, що, коли вона бігала по різних бізнесменах із метою випросии грошей на свій фонд, один чеченський олігарх сказав: «Спочатку танки виведи». Тоді вона цього не зрозуміла і, судячи з усього, не розуміє й досі.

Вона так і не збагнула, що разом із можливостями від афільованості із владою приходить і відповідальність, навіть якщо ставити перед собою шляхетну мету.

Для протверезіння знадобилася ціла війна, але ефект досі частковий.

Ми бачимо, що, начебто порвавши з імперією, Чулпан Хаматова дивується, що в Латвії їй ніхто не створює особливих умов — треба вчити державну мову (до слова, татарською актриса не володіє), нею ж треба грати в Ризькому театрі, та й гонорар не той (800 євро, коли в Москві «було в 10 разів більше»), грошей нема, кар’єрних перспектив теж. Повернутися до РФ не варіант: мости спалено, після всіх цих публічних заяв продовжувати жити зі збіднілої, але годівниці, не вийде. Тим більше після перших місяців війни всім притомним людям стало очевидно, що Росія приречена на поразку. Питання лише в строках та умовах.

За таких обставин що раніше перебігти, то краще. Але при цьому не достатньо просто сказати «я не мала рації» і «я більше так не буду». Існує відповідальність. Співпрацю з режимом треба спокутувати, щоб бодай вийти в нуль, знівелювавши наслідки своєї роботи на імперію. Якщо не можеш нарешті вивести російські танки з Чечні, то принаймні публічно кайся, щоб своїм прикладом показувати, що чекає на підніжків Москви.

Або так, або потонути разом із кораблем.