Що не так із рецептом деколонізації від російського ліберала

Що не так із рецептом деколонізації від російського ліберала

Відео відомого російського публіциста Михайла Пожарського про деколонізацію можна розцінювати як спосіб почати публічну дискусію на цю тему, але якщо росіянам тези Пожарського можуть сподобатися, то представники корінних народів нинішньої РФ мають що сказати з цього приводу.

Як, наприклад, це зробили на Телеграм-каналі «Fikerdәşlek | Единомыслие».

Через війну ми наступаємо одні й самі граблі триста разів: російські ліберали плутають станове придушення з колоніалізмом, невміло жонглюючи останнім (посилаючись на одну й ту саму книгу Еткінда, яка створена саме з метою такого змішання). Станові практики, включаючи кріпацтво, існували у Росії — незважаючи на те, в Росії вони згладжувалися, можна сказати, довше, і були гострішими.

Водночас колоніалізм — це ще й певна мова опису та взаємин. Так ось у взаєминах із колонізованими народами — мусульманами й азіатами — колоніальна російська адміністрація буквально копіювала західні практики опису, расизму, месіанізму, роблячи це з гордістю та цілком відкрито. Літератури колоніальних авторів нам залишено багато, я сам не спеціалізуюся на цій темі, заради інтересу можна порівняти, наприклад, роботи Агатангела Кримського з описами народів британськими колоніальними авторами.

При цьому в самому цьому відео було приділено рівно одне речення «так, Росія колонізувала інші народи теж, але загалом на околицях жилося краще, ніж у центрі, адже у росіян на російській півночі жилося вільно». Краще кому? Черкесам?

Так, дитина-працівник на лондонській мануфактурі не була основним бенефіціаром та інтересантом колоніалізму. Так само як і Іван не був основним бенефіціаром колоніалізму російського, хоч і часто був радий заселити території, освоєні відібрані у місцевого населення. Але його відрізняла відданість та ідентифікація себе з колоніальним наративом — так само, як і сама Російська Держава. Він був воістину державотворчим народом, тобто таким, що утворив тіло Государя, віддавши тому свої свободи в обмін на ідею самої держави. І слід відділяти станову мову — від мови колоніальної.

Хоча й зрозуміло, у чому зацікавлені російські ліберали і для чого це робиться. Насправді не хочеться діставати контурні карти і ставити контурні питання, за якими — відповідальність.

Але ми маємо поставити ці питання самі, бо за ними — наша самість і автентичність нашого існування як політичних суб’єктів.

Корреспондент

Напишіть відгук