Росія: зґвалтована церква та принижена мечеть

В Україні до сьогодні існує осередок міжнародної ісламської політичної партії Хізб ут-Тахрір. Низка дослідників звинувачує партію у зв’язках із терористичними організаціями, проте ця інформація досі не підтверджена. Усі незалежні експерти сходяться на тому, що діяльність Хізб ут-Тахрір хоч і відверто суперечить демократичним цінностям, проте не є злочинною, а також далека від тероризму та силових дій.

В Україні членів Хізб ут-Тахрір не оголошено поза законом, оскільки не чинили протиправних дій, їхнє релігійне кредо лише передбачало побудову в майбутньому всесвітнього мусульманського халіфату шляхом кроків ідеологічної та теологічної пропаганди й переконання. Влада України дивиться на існування партії радше як на екзотичну релігійну течію в ісламі.

Тобто українські громадяни – жителі Криму, послідовники вищезгаданої течії – жили на своїй землі, сповідували свій варіант віри, молячись у своїх мечетях і нікому не завдаючи шкоди – ні державі, ні окремим українським співгромадянам. І ось одного прекрасного дня до Криму прийшла Росія й оголосила, що так молитися не можна, що за такий варіант віросповідання садитимуть за ґрати, оскільки таке тлумачення віри є тероризмом і взагалі підривом російських підвалин. Слів на вітер представники російських спецслужб кидати не стали, заарештували найпомітніших адептів партії, помістили їх у СІЗО, а потім засудили на тривалі строки позбавлення волі за звинуваченням у тероризмі.

На мою думку, головною провиною цих мусульман був орвелівський «думкозлочин», оскільки будь-яких дій терористичної спрямованості вони не робили. І взагалі, знаєте, в Росії є одна правильна віра – державне православ’я на чолі з патріархом Кирилом, а все інше – це витребеньки якісь і непорядок, за яким потрібно пильнувати. Ось російські мусульмани, наприклад. Вони, тільки облаб увагу, так молитися почнуть, що й пройти не можна буде. Он як у Москві на святкування Курбан-Байрама – по сто тисяч чоловік збирається, тут треба вухо тримати гостро! А як підуть там, у їхніх мечетях, недозволені промови та пропаганда проти влади, проти війни в Україні, проти нерівноправного становища мусульман у країні?! Ні, тут суворий контроль потрібен. Щоб усі мулли на постах перевірені були, щоб молитви і проповіді – схвалені і затверджені вищими органами. Щоб куратори з цих органів всю діяльність і мусульманське життя під контролем тримали. Жодного вільнодумства! Щоб «крок праворуч, крок ліворуч – вважається втеча, а стрибок на місці – провокація!».

Тому днями Міністерство юстиції РФ «про всяк випадок» зробило ще один крок у напрямку посилення контролю над перебігом мусульманського релігійного життя. У федеральний список забороненої екстремістської літератури включили класичну збірку висловів пророка Мухаммеда «Сахіх аль-Бухарі» та деякі інші класичні ісламські книги. До оновленої 29 серпня версії російського списку заборонених матеріалів додано 5 пунктів, 3 з яких – книги про іслам. Крім «Сахіх аль-Бухарі» у перекладі Володимира Нірші, під заборону потрапило «Тлумачення Священного Корану» з коментарями Абд ар-Рахмана ас-Сааді, а також книга «Булюг аль-Марам» імама Ібн Хаджара аль-Аскалані, ще одна перлина класики. Ось так запросто російський уряд у гебешних чоботях вліз у душу віруючого мусульманина.

При уважному розгляді ситуації стає очевидним, що, хай би як у Росії загравали з ісламом, хай би як виділяли гроші на реставрацію та будівництво мечетей, хай би як підкуповували верхівку мусульманських священнослужителів, хай би як намагалися обласкати муфтіїв, але правди нікуди не дінеш. Росія боїться мусульман та ісламу, не довіряє їм і щосили намагається контролювати всі прояви мусульманського релігійного життя.

І це не лише ставлення офіційної влади.

Для рандомного російського обивателя практикуючі мусульмани назавжди залишаться «неросіянами», «чурбанами», «обрізанцями», які не варті рівноправності з представниками титульної імперської нації, за ними потрібно пильнувати, інакше повернуть не туди і зрадять будь-якої миті.

Тому їм дозволяється бути мусульманами «від сих до сих», до вказаних начальством меж, і не більше!

Втім, у росіян-православних та росіян-атеїстів таке саме підозріле ставлення і до представників інших релігій та конфесій. Вони заперечують канонічність Православної Церкви України та переданий їй Вселенським Патріархом Томос на автокефалію, хоча сама Російська Православна церква, по суті, є самозваною та розкольницькою. Після відходу в 20-х роках минулого століття в екзил вона була відтворена у вигляді сталінського новоробства в 1943 р., а на посаду Патріарха РПЦ було призначено полковника НКВС.

У Росії переслідуються вірники громади Свідків Єгови, суворо обмежуються багато інших віровчень, занесених до Єдиного федерального списку організацій, визнаних екстремістськими, відповідно до законодавства Російської Федерації.

На побутовому рівні також дуже помітна характерна риса російської церкви та її вірників – нетерпимість до інших релігій і вірників. Ставлення злобно-підозріле або хамсько-заступне. Точнісінько як ставлення керівництва РФ до інших країн світу щодо їхнього способу життя, політичних переваг і вибору шляху розвитку. У питаннях свободи совісті Росія на всіх напрямках демонструє нетерпимість, тиск, зарозумілість та інші, абсолютно неприйнятні для релігії риси.

Обговорювати питання чужої віри – справа невдячна, але тут слід відрізняти питання теології та організаційно-адміністративний підхід у релігійних і церковних справах. У Росії спостерігається явна перевага адміністрування у питаннях релігії. Щиро кажучи, принцип роботи російської влади на цьому напрямі дуже нагадує діяльність Священного Синоду Петровських часів із Обер-Прокурором на чолі.

А як же має бути, чого варто добиватися віруючій людині в Росії взагалі та мусульманину зокрема? Зрозуміло, що церква має бути на ділі, а не на словах відокремлена від держави, вона не повинна стати інструментом імперської політики.

Віра не повинна втручатися в державні справи, а державі немає сенсу «влазити» у питання теології. Інший варіант ні до чого хорошого не приведе. Точніше, приведе до думки: якщо мечеть та іслам заважають державі, то треба міняти державу!

Росіянам варто було би подивитися на те, як вирішуються питання релігії у країнах Східної Європи та Балтії, чи, наприклад, в Україні. Шейх Саїд Ісмагілов з України каже так: «Ви тисячами гинете в нашій країні, де будь-хто може читати Сахіх аль-Бухарі хоч уголос біля офісу Президента України, і нам за це нічого не буде… Ви якщо не здатні створити ваші національні держави, то хоч опирайтеся якось цьому зґвалтуванню вашої віри та честі».